ПРАВОВА ПОЛІТИКА РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ ЩОДО РИМО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ В УКРАЇНСЬКИХ ГУБЕРНІЯХ НАПРИКІНЦІ ХVІІІ – У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТ.

  • O. Нavrylenko Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна https://orcid.org/0000-0001-5554-4919
Ключові слова: правова політика, правовий статус, римо-католицька церква, законодавство, Російська імперія, українські губернії, Правобережна Україна, свобода віросповідання.

Анотація

Статтю присвячено дослідженню правової політики царату, спрямованої на обмеження впливу католицької церкви на населення українських земель та зміцнення позицій російської православної церкви, що виступала опорою самодержавства.

Звернено увагу на те, що відправним пунктом у законодавчому обмеженні прав католиків став 1794 р., коли Катериною ІІ було видано розпорядження, яким православ’я де-факто проголошувалося державною релігією. Влітку 1796 р. місцеві органи влади зобов’язали священнослужителів католицької церкви скласти присягу на вірність Російській імперії. Було здійснено низку заходів, спрямованих на обмеження земельних володінь католицьких монастирів.

Зауважено, що в подальшому низкою царських указів було докладно регламентовано організаційні засади управління церковними закладами, повноваження архієпископа та єпископів, монастирських настоятелів, а також пересічних монахів. Для католицьких монахів було обмежено свободу пересування. Їм категорично заборонялося не лише переходити з однієї єпархії до іншої, але й відлучатися з однієї навіть тимчасово без крайньої монастирської необхідності і лише з особистого дозволу архієрея. Священникам суворо заборонялося у проповідях зачіпати питання політичного характеру, насамперед тих, що стосувалися діяльності російського уряду.

Наголошено, що протягом кінця ХVІІІ – першої половини ХХ ст. імперський уряд виявляв постійне прагнення до максимального обмеження впливу католицької церкви на населення українських земель, особливо тих, де її прихильники становили значний відсоток. При цьому влада не надто переймалася питаннями забезпечення свободи віросповідання тих підданих, релігійні погляди яких були відмінними від офіційної православної ідеології держави. Для царату доцільність русификації полягала в її відповідності завданням забезпечення національно-державної безпеки у її імперському розумінні. Для самодержавства католицькі конфесіонали вбачалися такою силою, яка могла становити потенційну загрозу відтягуючи від православної церкви тих, хто колись відійшов від католицтва, що могло породити у майбутньому заворушення, насамперед, серед населення Правобережжя. Саме цим, значною мірою, і можна пояснити політику царату, спрямовану на зміцнення позицій російської православної церкви, що виступала опорою самодержавства, а у перспективі – на створення монорелігійного простору на усій території України.

Завантаження

Дані завантаження ще не доступні.

Біографія автора

O. Нavrylenko, Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна

професор кафедри міжнародного і європейського права

доктор юридичних наук, професор

Посилання

Железняк Н. А. Поняття державної правової політики та її загальна характеристика. Наукові записки Національного університету «Києво Могилянська академія». 2003. № 8. С. 8–14.

Андрусяк Т. Г. Українська правова думка в Галичині (перші десятиліття ХІХ ст.). Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Вип. 21: Scripta manent. Ювілейний збірник на пошану Б. Якимовича. Львів : Ін-т українознавства НАНУ, 2012. С. 115-122.

Законоположения и правительственные распоряжения до римско-католической церкви в России относящиеся: со времени царей Петра и Иоанна Алексеевичей с 1669 по 1867 год включительно. Составлены в Вильне при управлении главного начальника Северо-Западного края. Вильно : Тип. А. К. Киркора, 1868. 616 с.

Поліщук Ю. М. Національні меншини Правобережжя України у контексті етнічної політики Російської імперії (кінець XVIII – початок ХХ ст.). К. : ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України, 2012. 432 с.

Смолій В. А. Возз’єднання Правобережної України з Росією. К. : Наук. думка, 1978. 192 с.

Полное собрание законов Российской империи. Собр. 1 : 1649 – 12 дек. 1825. В 45 т. СПб. : Тип. Собств. Е.И.В. Канцелярии, 1830.

Белоголов И. М. Акты и документы, относящиеся к устройству и управлению римско-католической церкви в России. Т. 1 (1762–1825 гг.). Пг., 1915. 483 с.

Білоусов Ю. Київсько-Житомирська римо-католицька єпархія : історичний нарис. Житомир : [б. в.], 2000. 314 с.

Полное собрание законов Российской империи. Собр. 2 : 12 дек. 1825 – 28 февр. 1881. В 55 т. СПб. : Тип. Собств. Е.И.В. Канцелярии, 1830–1884.

Щербак Н. О. Національне питання в політиці царизму у Правобережній Україні (кінець ХVIII − початок ХХ століття). К. : ПЦ «Ризографіка», 2005. 616 с.

Бовуа Д. Шляхтич, кріпак і ревізор. Польська шляхта між царизмом та українськими масами (1831-1863). К. : ІНТЕЛ, 1996. 421 с.

Казаченок О. А. Российско-ватиканское согласование вопросов русификации дополнительного богослужения римско-католической церкви (на примере Минской губернии). Веснік Беларускага дзяржаўнага універсітэта. Серыя 3, Гісторыя. Філасофія. Псіхалогія. Паліталогія. Сацыялогія. Эканоміка. Права. Мінск : БДУ, 2004. № 3. С. 12–15.

Спичаков Л. А. Православие и римское католичество на западной окраине России. М. : Общество истории и древностей Рос. при Моск. ун-те, 1872. 24 с.

Опубліковано
2019-12-26
Цитовано
0 статей
Як цитувати
НavrylenkoO. (2019). ПРАВОВА ПОЛІТИКА РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ ЩОДО РИМО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ В УКРАЇНСЬКИХ ГУБЕРНІЯХ НАПРИКІНЦІ ХVІІІ – У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТ. Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія «Право», (28), 19-25. https://doi.org/10.26565/2075-1834-2019-28-02