Методичний підхід до порівняльної оцінки водно-енергетичної стійкості урбанізованих територій на основі DPSIR, ESG ТА IWE

Анотація

Мета. Розробити та апробувати методичний підхід до порівняльної оцінки водно-енергетичної стійкості урбанізованих територій на основі поєднання моделі DPSIR, ESG-індикаторів та інтегрального індексу IWE.

Методи. Використано поєднання концептуального та кількісного підходів. Для структуризації взаємозв’язків між ресурсним навантаженням, станом міського середовища та управлінськими відповідями застосовано модель DPSIR (Driving forces – Pressures – State – Impact – Response). ESG-підхід використано для відбору показників, пов’язаних з екологічною результативністю та інфраструктурною модернізацією міських систем. Кількісну оцінку виконано за допомогою інтегрального індексу IWE (Integrated Water-Energy Sustainability Index), який обчислювали методом зваженої адитивної згортки з мін–макс нормалізацією показників.

Результати. До складу інтегрального індексу включено п’ять індикаторів: втрати води в мережах, енергоємність житлового фонду, питомі викиди CO₂, частку відновлюваних джерел енергії та рівень очищення стічних вод. Апробацію методики виконано на прикладі чотирьох великих міст України – Києва, Львова, Харкова та Дніпра. Для перевірки стійкості моделі проведено аналіз чутливості шляхом варіювання вагових коефіцієнтів. Найвище значення індексу зафіксовано для Львова, що зумовлено нижчою енергоємністю житлового фонду, найнижчими питомими викидами CO₂, вищою часткою відновлюваних джерел енергії та найвищим рівнем очищення стічних вод серед досліджуваних міст. Найнижче значення отримано для Харкова, що пов’язано з найбільшими втратами води, найвищою енергоємністю житлового фонду, вищими питомими викидами CO₂ та найнижчою часткою відновлюваних джерел енергії. Київ і Дніпро продемонстрували проміжні значення індексу. Аналіз чутливості показав, що варіювання вагових коефіцієнтів у межах заданих сценаріїв не змінює підсумкового ранжування міст, що свідчить про відносну стійкість моделі. Встановлено, що найбільший вплив на міжміську диференціацію індексу мають показники, пов’язані з енергетичним переходом та екологічною інфраструктурою, насамперед частка відновлюваних джерел енергії та рівень очищення стічних вод.

Висновки. Запропонований методичний підхід дає змогу поєднати водний та енергетичний компоненти міської стійкості в межах єдиної кількісної схеми оцінювання. Інтегральний індекс може застосовуватися як інструмент порівняльного аналізу урбанізованих територій, муніципального моніторингу ресурсоефективності та визначення пріоритетів модернізації водної й енергетичної інфраструктури. Практична цінність підходу полягає в можливості його використання за умов обмеженої доступності уніфікованих муніципальних даних.