Публічне управління надзвичайними ситуаціями як складова забезпечення сталого регіонального розвитку
Анотація
Стаття присвячена концептуальному обґрунтуванню ролі та місця публічного управління у сфері цивільного захисту в системі чинників сталого розвитку регіонів України. Розкрито сутність поняття сталого розвитку стосовно регіонального рівня у контексті забезпечення збалансованого поступу територій та їх стійкості до різного роду викликів і загроз. Показано, що регіон як цілісна соціо-еколого-економічна система є базовою одиницею практичної імплементації принципів сталого розвитку. При цьому акцентовано увагу на безпековому вимірі сталості, що передбачає здатність регіональних спільнот мінімізувати ризики та адаптуватися до мінливих умов зовнішнього середовища. Досліджено основні виклики та загрози сталому розвитку регіонів України на сучасному етапі, пов’язані з високим рівнем природно-техногенних небезпек, значною зношеністю інфраструктури, недостатньою увагою до превентивних заходів. Розкрито безпрецедентний деструктивний вплив повномасштабної російської агресії на стан захищеності територіальних громад, що актуалізує завдання зміцнення їх безпекової спроможності в умовах війни та повоєнного відновлення. Проаналізовано концептуальні засади інтеграції цілей та механізмів публічного управління у сфері цивільного захисту в загальну систему забезпечення сталого розвитку регіонів. Розкрито інституційну структуру, цільове спрямування, принципи та функції реалізації відповідної державної політики на регіональному та місцевому рівнях. Наголошено на потребі трансформації домінуючої моделі реагування на надзвичайні ситуації у бік посилення превентивної складової, розширення повноважень територіальних громад, налагодження горизонтальної взаємодії між різними суб’єктами.
Вивчено досвід розвинених країн щодо організації ефективних систем цивільного захисту на засадах децентралізації, субсидіарності, активного залучення місцевих громад та приватного сектора. Виявлено тенденцію до посилення ролі муніципальної влади у забезпеченні захисту населення від різного роду небезпек шляхом делегування їй необхідних ресурсів та повноважень. Відзначено поширення практики розбудови локальної інфраструктури безпеки із широким використанням сучасних інформаційних технологій та комунікативних інструментів. На основі поєднання вітчизняного та зарубіжного досвіду запропоновано пріоритетні напрями удосконалення публічного управління у сфері цивільного захисту як чинника сталого розвитку регіонів України. Зокрема, обґрунтовано потребу модернізації нормативно-правової бази, перерозподілу компетенцій між різними рівнями влади, впровадження механізмів міжвідомчої взаємодії, розвитку партнерства з громадянським суспільством. Особливу увагу приділено актуалізації безпекової проблематики в регіональних стратегіях в умовах триваючої збройної агресії РФ проти України.
Завантаження
Посилання
Ivaniuta, S. P. (2018). Environmental and natural-technogenic safety of Ukraine: regional dimension of threats and risks. Kyiv: NISD [in Ukrainian].
Sadkovyi, V. P. (2019). State management in the field of civil protection in Ukraine: regulatory and legal aspect. Kharkiv: NUTsZU [in Ukrainian].
Shkarlet, S. M. (2017). Economic security of the enterprise: innovative aspect. Kyiv: Knyzhkove vyd-vo NAU [in Ukrainian].
Alexander, D. (2015). Disaster and Emergency Planning for Preparedness, Response, and Recovery. Oxford Research Encyclopedia of Natural Hazard Science.
Boin, A., & Lodge, M. (2016). Designing Resilient Institutions for Transboundary Crisis Management: A Time for Public Administration. Public Administration, 94(2), 289-298.
Cutter, S. L. (2021). Resilience to What? Resilience for Whom? The Geographical Journal, 187(1), 8-13.
Drennan, L. T., McConnell, A., & Stark, A. (2014). Risk and Crisis Management in the Public Sector (2nd ed.). Routledge.
Engberg, J., & Wimelius, M. E. (2015). Crisis Management through Network Coordination: Experiences of Swedish Civil Defence Directors. Journal of Contingencies and Crisis Management, 23(3), 129-137.
Fung, J. K. K., & Chan, E. Y. Y. (2020). The Relationship between Disasters and Sustainable Development Goals: A Global Assessment. International Journal of Disaster Risk Science, 11(5), 686-699.
Gilpin, D. R., & Murphy, P. J. (2008). Crisis Management in a Complex World. Oxford University Press.
Kapucu, N., & Hu, Q. (2020). Network Governance: Concepts, Theories, and Applications. Routledge.
Lauta, K. C., & Rytter, J. E. (2021). A Landslide on a Mudslide? Natural Hazards and the Right to Life under the European Convention on Human Rights. Laws, 10(1), 11-20.
Marín, A., Bodin, Ö., Gelcich, S., & Crona, B. (2015). Social Capital in Post-Disaster Recovery Trajectories: Insights from a Longitudinal Study of Tsunami-Impacted Small-Scale Fisher Organizations in Chile. Global Environmental Change, 35, 450-462.
Meriläinen, E. S., & Solitander, N. (2020). Blurred Responsibilities of Disaster Governance: The American Red Cross in the US and Haiti. Politics and Governance, 8(4), 331-342.
Rodríguez, H., Trainor, J., & Quarantelli, E. L. (2006). Rising to the Challenges of a Catastrophe: The Emergent and Prosocial Behavior following Hurricane Katrina. The Annals of the American Academy of Political and Social Science, 60(1), 82-101.
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:
- Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access).