РОЛЬ РАДІОМИСТЕЦТВА В РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ XX СТОРІЧЧЯ

Анотація

Стаття присвячена філософсько-культурологічному аналізу ролі радіомистецтва в розвитку української культури XX ст. Проблематика статті обумовлена недостатньою науковою увагою до вивчення радіо як культурного явища, його функцій та впливу на становлення і популяризацію сучасної культури через швидке витіснення телебаченням та аудіовізуальними медіа у XX ст. Перша радіостанція на території радянської України виникла у Харкові, що сприяло розповсюдженню радіомовлення в інших містах та розвитку жанрів радіомистецтва. Проте, незважаючи на всебічну вивченість суспільної, культуротворчої, політичної ролі радіо західними науковцями, розвинутість Radio Studies закордоном і наявність праць з історії становлення радіомовлення в Україні, філософські та культурологічні дослідження українського радіо та радіомистецтва залишаються обмеженими, у чому полягає актуальність дослідження. Метою дослідження є визначення ролі радіомистецтва як засобу формування культури радянської України у XX ст., визначення функцій радіомистецтва, яке шляхом популяризації різних мистецьких жанрів формувало культурну ідентичність та національну свідомість суспільства. Наукова новизна дослідження полягає у спробі історико-філософського аналізу культурної специфіки та суспільної ролі радіомистецтва, що розвинулося на теренах радянської України у XX ст. У Західній Європі радіо окрім інформаційної, агітаційної, популяризаторської функцій виконувало консолідаційну функцію, зокрема сприяло конструюванню і закріпленню культурної ідентичності маргінальних спільнот, культурній адаптації біженців, видимості гендерних і національних меншин. Радянське радіо здійснювало потужний ідеологічний вплив на свідомість людей, проте радіоп’єси, радіодрами, виступи українських письменників у жанрі «перед мікрофоном» не тільки сприяли культурній просвіті та розповсюдженню західноєвропейської драматургії, а й активно формували національну свідомість радянської України. Радіоп’єси, радіодрами створювалися як високохудожні твори, що органічно поєднували літературні та театральні художні засоби. Визначено, що радіомистецтво представляє собою відкритий простір для експериментів завдяки гнучкості його основних інструментів – голосу і звуку, за допомогою яких можливо втілити будь-які образи дійових осіб, непослідовність та переривчастість подій, завдяки чому радіомистецтво володіє необмеженим потенціалом розвивати асоціативне мислення у слухачів. У статті досліджено, що радіомистецтво, створене на основі творів українських письменників і драматургів, потужно сприяло формуванню національного інформаційно-культурного простору радянської України, що дозволило українському радіо розширити національне радіомовлення після набуття Україною незалежності.