Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія «Теорія культури і філософія науки»

ПИТАННЯ ВІДЧУЖЕННЯ: ПРОБЛЕМА ОНТОЛОГІЧНОЇ РЕКОНСТРУКЦІЇ ФРАГМЕНТОВАНОГО КОНЦЕПТУ

2025-07-23T19:00:24+00:00

Пропонована робота присвячена проблемі філософської реконструкції відчуження як фундаментального феномену людського існування. Основна увага зосереджена на спробі зрозуміти відчуження не лише як соціокультурне чи психологічне явище, а як онтологічну категорію, яка повинна розкривати сутнісні структури буття людини. Основна складність проблеми відчуження полягає в її онтичній безпосередності – з одночасною надзвичайною складністю її ідентифікації та експлікації в строгому концептуальному поданні. Відчуження – це не просто об’єкт мислення, а й спосіб розкриття сутності. Актуальним є питання про можливість реконструкції цілісного бачення феномену відчуження на основі існуючих інтерпретацій, їх інтеграції в єдине концептуальне подання. Для відповіді на це питання ретроспективно простежуються ключові етапи еволюції концепції відчуження у філософській думці останніх двох століть. Показано, що, незважаючи на їх чисельність, більшість з них розглядають проблему відчуження не як таку, а як похідну від інших проблем людського існування шляхом редукції проблеми відчуження до конкретних негативних проявів економічного, політичного, соціального, культурного, психологічного полів людської практики. Запропоновано загальну модель, яка має прояснити причини такого редукціонізму. Єдиним рішенням може бути онтологічна реконструкція відчуження як універсального та сутнісного аспекту Dasein. Показано, що для такої концептуалізації проблеми відчуження фундаментальне значення мають ідеї Гегеля, Маркса та Гайдеггера. Незважаючи на принципові онтологічні та методологічні відмінності, вони не лише виходять з розуміння відчуження як ключової проблеми людського існування, а й реконструюють його онтологічну необхідність. Схожість поглядів Маркса та Гайдеггера в цьому контексті видається особливо продуктивною, тим більше із урахуванням принципових розбіжностей їх теоретичних диспозицій. Обидва мислителі, хоча й різними шляхами, доходять висновку про фундаментальну детермінацію відчуження самим способом, яким людина розкриває свою сутність – незважаючи на очевидну розбіжність у розумінні як цієї сутності, так і способів її розкриття. Розуміння крайньої несумісності історичного матеріалізму та феноменологічної онтології лише підкреслює цікаву парадоксальність цього збігу, який чітко вказує на фундаментальну природу відчуження. Головною метою статті є демонстрація потенціалу філософської інтерпретації відчуження в контексті діалогу між цими двома традиціями.

ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ ПРОПАГАНДИ: ВІД РИТОРИКИ ПЕРЕКОНАННЯ ДО АЛГОРИТМІЧНОГО КОНСТРУЮВАННЯ РЕАЛЬНОСТІ

2025-07-23T19:00:54+00:00

Трансформація пропагандистських технологій у контексті цифрової культури постає як фундаментальна проблема сучасної соціально-філософської думки, що потребує глибокого міждисциплінарного осмислення. У діахронічній перспективі простежується еволюційна траєкторія пропаганди: від експліцитних лінгвістичних механізмів впливу, які досліджував Віктор Клемперер, через концептуалізацію «тотальної пропаганди» у філософській спадщині Жака Еллюля, до імпліцитних, алгоритмічно опосередкованих структур, що характеризують епоху діджимодернізму. Сучасна цифрова пропаганда трансцендує область риторичного переконання, трансформуючись у іманентний елемент самої онтології медіасередовища. Вона перетворюється на метаструктуру, що не просто транслює повідомлення, але конституює фундаментальні режими доступу до інформації, визначаючи саму можливість пізнання та інтерпретації соціальної дійсності. Цей епістемологічний зсув корелює з формуванням особливої конфігурації культурного простору, в якому технологічно опосередковані форми інтерактивності стають домінантними чинниками конституювання суб'єктності та соціальних відносин. Аналіз трансформації пропагандистських механізмів виявляє кардинальний поворот від модифікації когнітивних структур через лінгвістично опосередковану аргументацію до програмування поведінкових патернів через алгоритмічно організовані системи винагород, фільтрації та «підштовхувань». Цей тектонічний зсув у природі пропагандистського впливу маніфестується через тріаду взаємопов'язаних технологічних комплексів. Комплексні ефекти цієї трансформації проявляються на рівні індивідуальної та колективної свідомості через фрагментацію ідентичностей, поляризацію соціально-політичного дискурсу, ерозію епістемологічної довіри до інституційних джерел знання та інструменталізацію емоційних реакцій у електоральних процесах. Це створює безпрецедентні виклики для демократичних систем, що історично ґрунтуються на принципах раціонального дискурсу та інформованої громадянської участі. Вивчення цих складних феноменів вимагає інтегративної методології, що поєднує інструментарій риторики, лінгвістично-семіотичного аналізу, системно-теоретичного моделювання та дослідження алгоритмічних структур цифрового середовища. Така методологічна конвергенція уможливлює комплексне розуміння цифрової пропаганди як мультивимірного феномену, що функціонує на технологічному, соціальному, когнітивному та афективному рівнях, формуючи цілісну екосистему інформаційного впливу на сучасну суб'єктність у її індивідуальному та колективному вимірах.

ТРАНСДИСЦИПЛІНАРНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОЛІТИКИ, АБО ФІЛОСОФІЯ ЯК ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПРИГОДА

2025-07-23T19:01:25+00:00

У цій статті здійснено філософське обґрунтування трансдисциплінарного підходу до дослідження політики як складного культурно-онтологічного феномена, що вимагає переосмислення як самої філософії, так і методів наукового пізнання. Автор виходить з тези, що традиційні міждисциплінарні методики, попри їхню евристичну цінність, не здатні охопити всю багатовимірність політичного як поля, де перехрещуються логічні, естетичні, мовні, релігійні, тілесні й сакральні виміри буття. Відтак, політична філософія повинна розгортатися як трансдисциплінарне мислення, що не просто долає дисциплінарні межі, а трансформує саму структуру пізнавального акта, перетворюючи філософа на учасника живого знання in vivo. У цьому сенсі політика постає не як об'єкт аналізу, а як ситуація пізнання, яка вимагає від дослідника екзистенційного включення, критичної відкритості та здатності мислити в режимі включеного третього. Спираючись на ідеї Ж. Піаже, Б. Ніколеску, Й. Бреннера, Л. Грінекра, а також філософську спадщину Платона, Арістотеля, Данте, Томи Аквінського, автор демонструє історичну тяглість трансдисциплінарного бачення політичного. Особливу увагу приділено критиці натуралістичних передумов у теорії Ніколеску та розробці альтернативних концепцій через філософію мови (Вітґенштайн, Остін), аналітичну логіку, феноменологію та семантику можливих світів. Розкривається потенціал некласичних логік (зокрема логіки включеного третього) як філософських інструментів опрацювання онтологічної множинності. Автор також звертається до сучасних досліджень у сфері трансдисциплінарного менеджменту, голістичної епістемології, акторно-мережевої теорії та експериментальної філософії. Трансдисциплінарність у філософії політики розглядається як евристична подорож — theoria — що водночас є способом буття та способом осмислення, де філософський текст постає як експериментальна конструкція. У цьому ключі політика більше не редукується до ідеології чи технічного управління, а віднаходиться як трансцендентно-феноменологічна подія, в якій суб’єктність дослідника опиняється на межі між світами. Стаття завершується міркуваннями про значення трансдисциплінарного бачення для осмислення європейської інтелектуальної традиції в умовах цивілізаційної кризи, викликаної постмодерним релятивізмом, технократичними спрощеннями та новітніми формами авторитаризму

ЦИФРОВА ВИДИМІСТЬ ТА ПРИВАТНІСТЬ У СУЧАСНОМУ МІСТІ

2025-07-23T19:01:53+00:00

У представленому дослідженні здійснюється ґрунтовний епістемологічний аналіз феномену тотальної цифрової видимості (total digital visibility) в контексті сучасної урбаністичної парадигми та його імплікацій щодо приватності й суб'єктної автономії міських резидентів. Актуальність проблематики детермінована експоненційною акселерацією цифрової трансформації урбаністичних агломерацій, що супроводжується імплементацією технологій панконтиннуального моніторингу, холістичного аналізу великих даних та інтегральної інфраструктури «розумного міста» (smart city). Означені процеси конституюють безпрецедентні режими соціотехнічного контролю, де перцептивні, локомоційні та соціальні патерни мешканців підлягають мультимодальній фіксації через гібридні системи сенсорів, відеоаналітики, мобільних інтерфейсів та алгоритмів машинного навчання. Застосовуючи мультиметодологічний підхід, автор експлікує генезу концепту «цифрової видимості» (digital visibility) у інтердисциплінарному полі, простежуючи його семантичні кореляції із соціологією спостереження (surveillance studies) у працях David Lyon та Zygmunt Bauman, критичною аналітикою капіталізму нагляду (surveillance capitalism) у дослідженнях Shoshana Zuboff, експлорацією алгоритмічної суверенності у роботах Taina Bucher та урбаністичними метаморфозами в інтерпретації Rob Kitchin й Sharon Zukin. Особливу аналітичну увагу приділено архітектоніці цифрового спостереження в урбаністичному просторі, що трансформує резидентів у «данізованих суб'єктів» (datafied citizens), позбавлених епістемічного суверенітету над власними даними. У результаті систематизації емпіричних та теоретичних даних виокремлено тріаду фундаментальних загроз приватності в умовах цифрової урбанізації: алгоритмічну редукцію приватності, асиметрію видимості та формування «поведінкового надлишку». Екстраполюючи проблематику на український контекст, автор демонструє дискрепанцію між темпами цифровізації міст та рівнем нормативно-правової регуляції й кібер-освіченості громадян. На основі критичного аналізу робіт вітчизняних дослідників аргументується необхідність конструювання етики цифрової присутності як гібридної нормативної матриці, що інтегрує легальні механізми захисту даних із гуманістичними принципами інтерсуб'єктивної взаємодії у цифровому континуумі. Компаративний аналіз завершується формулюванням тріади аксіологічних принципів цифрової урбаністики: транспарентності алгоритмів, права на цифрову інвізибільність та розвитку цифрової грамотності. Дослідження створює нові епістемологічні перспективи для трансдисциплінарного дискурсу на стику філософської антропології, соціальної теорії, урбаністики та digital studies.

ВІЗУАЛЬНА ГЕРМЕНЕВТИКА В ЦИФРОВУ ЕПОХУ

2025-09-18T08:37:06+00:00

У статті досліджується становлення візуальної герменевтики як самостійного напряму філософських досліджень в умовах цифрової трансформації культури. Актуальність дослідження зумовлена безпрецедентним домінуванням візуальних форм комунікації та розвитком алгоритмічних технологій, що радикально трансформують традиційні практики розуміння та інтерпретації. Автор аналізує теоретико-методологічні засади візуальної герменевтики, що формуються на перетині класичної герменевтичної традиції, семіотики, теорії медіа та інноваційних підходів Digital Humanities.

Особлива увага приділяється аналізу ключових епістемологічних зрушень: подоланню текстоцентризму, становленню мультимодальної онтології та розвитку алгоритмічної герменевтики. Досліджуються процеси трансформації класичних герменевтичних категорій у цифровому середовищі, де алгоритми стають невидимими співавторами смислу, формуючи розуміння сучасного інтерпретатора. Аналізується специфіка візуальної риторики як автономного режиму смислотворення, що характеризується симультанністю, полісемічністю, афективністю та особливою формою індексальності.

Емпіричну базу дослідження складає критичний аналіз платформи TikTok як парадигматичного прикладу візуально-алгоритмічних медіа та феномену інтернет-мему як квінтесенції цифрового смислотворення. Виявлено фундаментальну амбівалентність сучасних цифрових середовищ, які одночасно розширюють герменевтичний горизонт і створюють нові форми обмеження інтерпретативного досвіду. Платформна архітектура TikTok демонструє механізми редукції герменевтичної складності через алгоритмічну медіацію та темпоральну компресію, створюючи парадоксальну ситуацію псевдо-партиципаторності. Аналіз мемів розкриває феномен «згущеного значення», де складні семантичні конструкції редукуються до мінімалістичних візуальних форм через процеси семіотичної компресії та метонімічної редукції. У статті обґрунтовується необхідність розробки нових методологічних стратегій: синоптичного читання, афективної герменевтики та алгоритмічної грамотності. Доводиться, що візуальна герменевтика в епоху цифрових медіа вимагає фундаментального переосмислення базових категорій інтерпретації, де значення не стільки «розшифровується», скільки «проживається» через імерсивну взаємодію з медіаартефактами, а технологія перетворюється з нейтрального посередника на активного співавтора смислу.

РИТОРИКА ЦИФРОВОЇ СУБ'ЄКТНОСТІ: НЕО, ШРЕК ТА ЕВОЛЮЦІЯ АГЕНТНОСТІ В ЕПОХУ АЛГОРИТМІВ

2025-09-18T08:39:17+00:00

Стаття присвячена експлікації онтологічних трансформацій риторичної суб'єктивації в умовах дигітальної медіації. Через герменевтичний аналіз архетипічних фігур Нео («Матриця») та Шрека (однойменний анімаційний наратив) концептуалізуються парадигмальні модуси конституювання суб'єктності в епоху post-digital. Дослідження артикулює перехід від постструктуралістської деконструкції картезіанського cogito до емерджентних форм розподіленої агентності в гібридних людино-машинних асамбляжах.

У роботі ідентифіковано три дистинктивні епістемологічні моделі: техногностичну (репрезентовану фігурою Нео), постіронічну (втілену в образі Шрека) та постантропологічну (маніфестовану алгоритмічними акторами). Перша модель експлікує модерністський проект емансипації через вертикальну трансценденцію та бінарні опозиції реальне/симулятивне. Друга демонструє постмодерністську стратегію горизонтальної імманентності, де іронія функціонує як онтологічна категорія. Третя виявляє радикальну детериторіалізацію риторичної агентності в умовах алгоритмічного управління.

Аналізується фундаментальна реконфігурація класичної риторичної тріади (ethos, pathos, logos) у дигітальному просторі. Пафос трансформується з афективної диспозиції в перформативну практику через механізми партиципації. Логос редукується до ймовірнісних алгоритмів машинного навчання. Етос конституюється як гібридний феномен на перетині людського та нелюдського.

Досліджується криза автентичності в контексті генеративних технологій, що проблематизує традиційні епістемологічні дихотомії істинне/хибне. Пропонується концепція нової риторичної етики, фундованої на принципах алгоритмічної транспарентності та усвідомленої гібридності комунікативних актів.

Артикулюються перспективи подальших досліджень постантропологічних форм риторичної суб'єктивації, зокрема постіронічного гностицизму (синтез трансцендентального та іронічного модусів) та техномеметичної агентності (алгоритмічне виробництво дискурсивної присутності) як можливих онтологічних фреймворків для концептуалізації риторики в умовах постгуманістичного повороту.