Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія «Теорія культури і філософія науки»

МИСТЕЦТВО АУГМЕТОВАНОЇ РЕАЛЬНОСТІ В СУЧАСНІЙ ВІЗУАЛЬНІЙ КУЛЬТУРІ

Дмитрій Володимирович Петренко — 2024-06-30

У статті розглядаються художні стратегії мистецтва аугментованої реальності (AR) у контексті філософії культури теоретиків «просторового повороту». Мистецтво аугментованої реальності пропонується розглянути окремо від теорій культури, що склалися навколо феномена віртуальної реальності. Обґрунтовується теза про те, що мистецтво віртуальної реальності рефлексувалося в межах постмодерністських теорій, що виходили з розуміння культури крізь теорію симулякру. Натомість мистецтво аугментованої реальності необхідно осмислювати через новітні теорії культури, що спираються на позадискурсивні фактори культури і матеріальну присутність культурних об’єктів. Мистецтво аугментованої реальності пропонується розглянути через феномен просторової присутності, що є головною особливістю AR-технологій – локалізація і прив’язка AR-проєктів до конкретних просторових позицій. AR-арт аналізується в контексті просторового повороту в сучасних гуманітарних і соціальних дослідженнях, що на перший план виводять проблему простору.

Звернення до текстів AR-художників, творчих маніфестів і програмних статей дозволяє зробити висновок, що AR-художники розуміють свою творчість через категорії своєрідного повернення мистецтва до реальності і протистоять постмодерністському розумінню мистецтва як суто симуляції. Для AR- мистецтва важливим є поєднання цифрового образу і матеріальної присутності у просторі. У статті проводиться дослідження AR-проєктів художників Т. Тіль, Д.-А. Роудса, Д. К. Фрімена, В. Паппенгеймера і описуються основні художні стратегії, що притаманні AR-мистецтву. Зокрема виділяються три основні стратегії: інвазія – несподівана поява цифрових об’єктів в публічному просторі, імерсія – занурення в аугментований урбаністичних простір, репрезентація – критичне осмислення простору в контексті історичних, екологічних чи політичних наративів. Визначено, що AR-мистецтво несе емансипаторний потенціал і може втілювати контркультурні стратегії протистояння офіційним дискурсам влади, що вписують простір в наративи легітимації існуючих владних відносин. AR-мистецтво втілює новітні стратегії метамодерністських культурних практик ХХІ сторіччя і шукає нові шляхи розуміння людини, суспільства і світу.

ДОКУМЕНТАЛЬНИЙ ФІЛЬМ У СФЕРІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ (УКРАЇНСЬКИЙ ТА ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ОСМИСЛЕННЯ)

Дмитро Олександрович Коновалов — 2024-06-30

У статті розглядаються основні підходи українських та зарубіжних дослідників до аналізу такої складної кінематографічної практики, як документальний фільм. Зокрема, дослідження фокусується на ключових дискусіях щодо жанрів документального фільму, його можливостей конструювати «історичну пам'ять», як один із ключових компонентів творення національної ідентичності. У статті проблематизується поняття «правди» та розглядаються основні підходи до аналізу можливості документального фільму артикулювати «правду». Розглянуто функцію українського документального фільму в процесах деконструювання радянських міфів української ідентичності та загалом спроможність документального фільму бути одним з інструментів для конструювання національної ідентичності України. Використовуючи компаративний метод аналізу, проблемно-тематичний метод та метод кейс-стаді, дослідження ідентифікує основні характерологічні характеристики документального фільму в контексті дискусії про кінематографічну інтерпретацію реальності. Доведено, що документальний фільм не є відображенням реальності, але ефективним інструментом інтерпретації реальності. Результати дослідження можуть бути використані в аналізі структури документального фільму та його можливостей для конструювання національної ідентичності. Аналіз дослідницької вітчизняної та зарубіжної літератури показав, що підходи і погляди на документалістику різняться саме у розгляданні документального кіно як окремого жанру. Для української науки питання видів і жанрів залишається першочерговим, на подібній аналітиці і класифікації стоїть база кінознавчих досліджень. У зарубіжному кінознавстві проблеми жанрів також обговорюються але не є першочерговими, оскільки і на практиці відсутні принципові бар’єри між ігровим і неігровим кіно. На перший план виходять питання діалогу документального кіно з соціумом, його оперативність у висвітлені гострих і актуальних громадських запитів, важливим є і комерційні економічні питання. Так саме відбувається і з підходами до проблеми ідентичності. Західні теоретики, звісно, обговорюють ці питання але на рівні філософії і соціології культури. Для українських дослідників ці питання залишаються першочерговими і, відповідно, на їх думку, цінність документального кіно також залежить від того, як документалістика висвітлює тему ідентичності.

ФІЛОСОФІЯ ЦИФРОВОГО МИСТЕЦТВА: СИНЕРГІЯ ХУДОЖНОСТІ ТА ТЕХНОЛОГІЇ

Олена Володимирівна Титар — 2024-06-30

Мета – дослідження філософсько-антропологічного виміру комп'ютеризації та диджиталізації людства та їх вплив на сучасне мистецтво. Методи дослідження — історично-філософський, філософія мистецтва, аналітичний метод, синергетика. Наукова новизна. Розгляд еволюції цифрового мистецтва, що виростає з технологій – від цифрової фотографії і комп’ютерної графіки до використання штучного інтелекту при створенні нових художніх образів. Колишня відтворюваність технічного образу доповнюється новим розумінням творчості та інноваційності в цифровому мистецтві, де проблема авторства та співавторства максимально загострюється. Пропонується нова синергія художності та технології, що потребує філософської рефлексії. Висновки. Революція конвергенції технологій (Converging Technology) або революція НБІК (NBIC) як поєднання нано-, біотехнологій та кібер- інформаційних технологій є новим етапом наукового-технічного прогресу, впливає дуже сильно на сучасну культуру та мистецтво. Синергія художності та технології виявляється у тому, що навіть новий спосіб технологічної представленості образу надає нову небачену естетику, емерджентність цього образу є симулятивною та повторюваною, водночас інновативною. Так мистецтво, створене штучним інтелектом, здатно створювати нові неповторювані комбінації, фактично безкінечно може варіюватись. Мистецтво дозволяє артикулювати та представляти незвідані ідеї, концепції та явища, сприяючи дискусії, змінам естетичного ідеалу та соціальному прогресу. Важлива здатність цифрового мистецтва трансформувати фізичні або тілесні способи сприйняття, надаючи нові антропологічні можливості для художнього вираження і громадського співрозуміння. Крім того, сучасне мистецтво має важливий естетичний та етичний вплив на соціокультурну трансформацію в контексті сучасних соціальних змін.

КОНЦЕПТУАЛЬНА МАТРИЦЯ ІДЕЇ ВІЧНОГО ВСЕСВІТУ ОРІГЕНА: ФІЛОСОФСЬКІ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ

Лілія Вікторівна Компанієць — 2024-06-30

Стаття присвячена переосмисленню базових ідеї духовної культури людства, виокремленню їх аксіологічного навантаження, світоглядного потенціалу та значення для сучасних і майбутніх поколінь. Встановлюється їх універсальність на прикладі інтерпретації текстів богословів ІІ-ІІІ ст. н.е. (Орігена та Лактанція). Виявлено, що ідея вічного Всесвіту розкривається через «коло» притаманних їй ідей (передіснування, коловертання душ та Всесвіту, вічного життя, еволюції та ін.). Фундатор філософії християн Оріген презентував модель вічного Всесвіту, яка ґрунтується на божественних принципах та законах. Останні розгортаються через ідеї трансміграції душ, їх передіснування, вічного коловертання у мікро-(людських) та макромасштабах (інкарнації представників духовного світу). Акцентується увага, що в текстах Орігена ідея вічного життя (трансміграції) стає ключем для розуміння, переосмислення смислового навантаження Святого Письма, єдиним засобом, шляхом до еволюції душ, їх повернення до Бога. Перша презентується в статті як атрибут богословської свідомості.

Розкриття та інтерпретації в роботі сутності концепцій воскресіння (Орігена та Лактанція) дозволило охопити модуси існування ключових тем та ідей у просторі християнської картини світу, окреслити універсальну метатериторію їх смислів, відстежити та встановити наступність релігійних ідей (від стародавніх часів епохи єгиптян, античних філософів до богословської свідомості ІІ-ІІІ ст. н.е.), перетікання тотожних смислів, які з рухом часу одягаються у різномовні оболонки, словоформи, концепти.

Презентовані інтерпретації сприяють глибшому розумінню базових ідей духовної культури людства у просторі західноєвропейської цивілізації. Їх подальше переосмислення надає аргументи на користь можливості подолання конфлікту міжкультурного, міжрелігійного та міжконфесійного рівнів, відкриває вектор інтелектуального діалогу, взаємодії релігійного, філософського, наукового дискурсів, прокладає шлях до толерантності, цілісного світорозуміння. У перспективі це орієнтує на духовну єдність людських спільнот.

ГЕРМЕНЕВТИЧНИЙ ВИМІР РИТОРИКИ

Наталія Валеріївна Попова — 2024-06-30

У статті здійснюється комплексний теоретико-методологічний аналіз еволюції та трансформації статусу риторики в сучасному соціокультурному дискурсі. Автори зосереджують увагу на переосмисленні традиційного розуміння риторики як суто ораторського мистецтва та її концептуалізації як багатовимірного феномену, що відіграє фундаментальну роль у формуванні особистості та здійсненні ефективної комунікативної взаємодії в сучасному суспільстві. Дослідження ґрунтується на історико- філософському аналізі етимології та еволюції поняття «риторика» через призму протиставлення трьох ключових античних підходів: софістичного, сократівсько-платонівського та аристотелівського. Така методологічна тріангуляція дозволяє виявити глибинні онтологічні герменевтичні та епістемологічні засади риторики як соціокультурного феномену. Особливу увагу в дослідженні приділено проблемі концептуалізації сучасного статусу риторики в умовах її зростаючої комерціалізації. Автори критично аналізують традиційні обмеження щодо застосування риторики виключно літературною мовою та обґрунтовують необхідність розширення її функціонального поля на інші форми природної мови та комунікації. Принципово важливим аспектом дослідження є розкриття герменевтичного виміру риторики, який виходить далеко за межі класичної дихотомії реального та уявного. Автори демонструють, як риторичні практики беруть участь у конструюванні соціальної реальності через формування дискурсивних структур та впливають на продукування знання та істини в контексті владних відносин. У роботі обґрунтовується положення про те, що сучасна риторика постає як комплексний соціокультурний механізм, який не лише забезпечує ефективну комунікацію, але й бере активну участь у процесах соціального конструювання реальності, формування світоглядних установок та ціннісних орієнтацій особистості. Це дає змогу розглядати риторику як важливий інструмент соціальної інженерії та культурної трансформації. Дослідження також розкриває важливість риторики у формуванні критичного мислення та розвитку комунікативної компетентності особистості в умовах сучасного інформаційного суспільства. Особливий акцент у статті зроблено на герменевтичній функції риторики, яка полягає в здатності тлумачити та інтерпретувати тексти, розкриваючи їх глибинний зміст та значення. Автори стверджують, що герменевтична риторика є не лише інструментом розуміння чужих думок, а й засобом самопізнання та формування власного світогляду. Вона дозволяє особистості критично осмислювати культурні традиції, соціальні норми та ідеологічні конструкції, що сприяє розвитку автономного мислення та незалежності суджень. Герменевтична риторика також відіграє важливу роль у міжкультурній комунікації, забезпечуючи порозуміння між представниками різних культур та сприяючи подоланню культурних бар'єрів. Представлена робота робить вагомий внесок у розуміння сучасного статусу риторики як багатовимірного соціокультурного феномену, що виходить далеко за межі традиційного розуміння ораторського мистецтва та постає як фундаментальний механізм конструювання соціальної реальності та формування особистості в сучасному комунікативному просторі.

ГЕНДЕРНИЙ АСПЕКТ ЖАХЛИВОГО У ШВЕЙЦАРСЬКОМУ КІНО 1980-Х РР.

Ульяна Володимирівна Абашнік — 2024-06-30

В центрі уваги цієї статті феномен жахливого, зокрема гендерний аспект у швейцарських фільмах жахів початку 1980-х рр. Спочатку тут вказано на важливу роль досліджень феномену жахливого у філософії та психології (Аристотель, Зигмунд Фройд, Мартін Гайдеггер, Жорж Батай, Ноель Керролл), а також зображення жахливого у світовій літературі (Микола Гоголь, Едгар Алан По, Говард Філіпс Лавкрафт, Стівен Кінг) для візуального мистецтва та людської культури взагалі. Окремо акцентовано увагу на працях щодо гендеру і жахливого у творчості таких видатних мислительок, як Сімона де Бовуар, Юлія Крістева, Джудіт Батлер. Далі згадані новітні праці щодо досліджень гендеру та кіно у світовому контексті, зокрема публікації Барі Кіта Гранта, Адама Ловенштайна, Катеріни Шелтон, Юліана Зіттеля та ін.

Основна частина цієї статті присвячена швейцарському кіно, зокрема гендерному аспекту у фільмах жахів Швейцарії початку 1980-х рр. На початку тут надано критичний огляд головних рис розвитку кінематографу у Швейцарії взагалі, також вказано на відповідні дослідження з його історії, зокрема на праці Ерме Дюмона, Мартіна Шлаппнера, Мартіна Шауба, Андреа Зайлер, Томаса Шерера та ін. Далі коротко проаналізовано особливості фільмів жахів в історії швейцарського кіно, зокрема розглянуто фільм жахів «Страсек, вампір» (1982). Однак в центрі уваги перебуває швейцарський фільм жахів «Чорний павук» (1983), котрий складається з умовних двох частин, дія яких відповідно відбувається в теперішньому часі (початок 1980-х рр.) та в епоху Середньовіччя. Причому друга частина цього фільму створена за мотивами однойменної новели «Чорний павук» (1842) відомого швейцарського письменника Єремії Готтгельфа (1797–1854). Як показав аналіз, автори цього фільму, швейцарські режисер Марк М. Ріссі та сценарист Вальтер Кауер, а також музиканти групи «Єлло» майстерно показали прояви феномену жахливого в об’єктивній реальності та у історично-фантастичних ситуаціях. На цьому фоні у фільмі було тематизовано як проблеми швейцарської молодіжної субкультури (наркотична залежність, гендерне насильство, проституція школярок), так і суспільно-важлива екологічна проблематика (загроза навколишньому середовищу). В даному контексті важливу роль відіграють прояви гендерних аспектів жахливого, які у фільмі продемонстровані на прикладі чудової гри головних героїнь (Меше, Шозі, Христина та ін.).

ГАЛЬМІВНИЙ ПРОЦЕС ПАМ’ЯТІ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА ЗБЕРЕЖЕННЯ СОЦІО- КУЛЬТУРНИХ ЕЛЕМЕНТІВ

Артур Анатолійович Черняк — 2024-06-30

В статті розглядається так званий гальмівний процес пам’яті як вид активного забування в контексті його використання для збереження вибраних соціо-культурних елементів. На першому етапі розкрито фізіологію пам’яті та процес забування. Проаналізована робота гальмівного процесу пам’яті як прикладу активного забування та пасивного забування, викликаного автоматичними процесами, наприклад через старіння мозку.

Далі, відзначається важливість суб’єктивної цінності інформації, що збільшує її міцність в структурі пам’яті, а також розглянуті причини, чому деяка інформація може бути важливішою за іншу. Для аналізу таких структур як пам’ять беруться нейрофізіологічні дослідження по мозок, а також психологічне розуміння пам’яті.

Врешті-решт, досліджуються приклади того, як домінантна культура посередництвом гальмівного процесу пам’яті «перекриває» собою пам’ять суб’єкта різними способами. За основу прикладів взяті такі значні історичні події як підписання Валуєвського циркуляру або Голодомор, де ворогом активно використовувались методи розповсюдження культури.

На сам кінець, розглянуто за яких умов відбувається пручання домінантній культурі. Це відбувається в моменти високого стресу, коли ідентичності суб’єкта щось загрожує, від чого активізується її пам’ять, яка складається, в першу чергу, з побутового життя, викликаного довгою лінією причинно-наслідкових зв’язків із традицій, обрядів, щоденного спілкування, тощо. Саме такого роду пам’ять, попри низьку інтенсивність, займає більшу частину «зашифрованої» в пам’ять інформації, і в періоди стресу, суб’єкт звертається саме до такої пам’яті, яка чинить супротив домінантній, штучно насадженій.