Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія «Теорія культури і філософія науки» https://periodicals.karazin.ua/thcphs <p align="JUSTIFY"><span style="color: #000000;"><span lang="uk-UA">Збірник наукових праць присвячений актуальним проблемам сучасної філософії та методології культури, етики, естетики, філософським питанням української та зарубіжної культури.&nbsp;</span></span>У збірнику представлено статті науковців Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, а також праці й переклади вітчизняних та іноземних науковців.</p> uk-UA journal.philosophy@gmail.com (Петренко Д.В.) journal.philosophy@gmail.com (Овчаренко Наталія Миколаївна) Fri, 07 Aug 2020 19:05:26 +0300 OJS 3.1.1.4 http://blogs.law.harvard.edu/tech/rss 60 ТРАНСВЕРСАЛЬНИЙ КІНЕМАТОГРАФ ФІЛІПА ГРАНРІЙЕ https://periodicals.karazin.ua/thcphs/article/view/16155 <p align="JUSTIFY"><span style="font-family: Calibri, sans-serif;"><span style="font-size: small;"><span lang="uk-UA">Статтю присвячено розгляду філософської антропології кіно початку ХХІ століття на матеріалі фільмів французького кінорежисера Філіпа Гранрійе. Дослідження стратегій співвідношення людини і кінематографічного образу дозволяє розкрити ряд антропологічних операцій, які артикулюють уявлення про людину, і розробити оригінальну концепцію трансверсальної антропології кіно.</span></span></span></p> <p align="JUSTIFY"><span style="font-family: Calibri, sans-serif;"><span style="font-size: small;"><span lang="uk-UA">Кінематограф Гранрійе аналізується в контексті взаємодії з тілесним досвідом глядача, що виводить на перший план співвідношення аудіовізуального кінообразу і людського тіла. Розглядається концепція «спінозіанського кінематографа» Гранрійе, відповідно до якої фільм розуміється як місце втілення чистих афектів, що занурюють глядача у трансіндивідуальне поле. Трансверсальний кінематограф порушує встановлені конвенції наративного кіно і підриває домінуючи форми організації диспозитиву, руйнуючи опозиції людського/тваринного та культурного/природного.</span></span></span></p> <p align="JUSTIFY"><span style="font-family: Calibri, sans-serif;"><span style="font-size: small;"><span lang="uk-UA">У фільмах Гранрійе проводиться дослідження кінематографічного сприйняття, яке орієнтоване не тільки на аудіальний і візуальний, але й на тактильний досвід. Авангардність фільмів Гранрійе виявляється в пошуку альтернативи кінематографічній репрезентації, що складає одну з найбільш важливих стратегій теорії і практики кінематографа початку ХХІ століття. Фільм тут постає не як текст, що відсилає до інших культурних текстів, а як тілесний асамбляж, який не підлягає семіотизації. На відміну від постмодерністського кінематографа кінця ХХ&nbsp;сторіччя фільми Гранрійе актуалізують відмову від текстоцентризму і створюють аудіовізуальне поле перцептивного експерименту. Отже, кінематограф Гранрійе варто розглядати в контексті наступних іменних двійок: 1) образ і афект, 2) диспозитив і трансверсальність 3) бачення і торкання. </span></span></span></p> Дмитрій Володимирович Петренко ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/thcphs/article/view/16155 Thu, 06 Aug 2020 00:00:00 +0300 ФІЛОСОФСЬКІ АСПЕКТИ СУЧАСНОЇ КУЛЬТУРИ ТУРИЗМУ https://periodicals.karazin.ua/thcphs/article/view/16156 <p align="JUSTIFY"><span style="font-family: Calibri, sans-serif;"><span style="font-size: small;"><span lang="uk-UA">Охарактеризувати явище сучасного туризму з філософської позиції, виявити ті антропологічні зміни, що приносить туризм в сучасну глобальну культуру, визначити зміни культурних ідентичностей, що відбуваються у глобальному вимірі під впливом індустрії туризму. Теоретинчий базис дослідження складається з праць, присвячених сутності та атрибутам колективних та індивідуальних ідентичнгостей. Окремий блок становлять праці, присвячені філософії туризму та соціально-культурним та антропологічним змінам, що виникають у сучасних суспільствах під впливом глобалізації. Теортетичний базис дослідження заснований на уявленнях про культурну ідентичність туриста як принципово мінливу та перформативну. </span></span></span><span style="font-family: Calibri, sans-serif;"><span style="font-size: small;"><span lang="uk-UA"><em>Наукова новизна.</em></span></span></span><span style="font-family: Calibri, sans-serif;"><span style="font-size: small;"><span lang="uk-UA"> Доводиться гіпотеза, що розвиток культурної індустрії туризму насамперед призводить до появи перформативних ідентичностей, коли можна говорити не просто про появу множинних ідентичностей, а про те, що етнічні та громадські ідентичності стають мінливими. Протиставлюється зовнішнє та внутрішнє мандрування, доводиться, що глобальний туризм спочатку спирався на зовнішній горизонтальний тип мандрування, лише останнім часом туризм став охоплювати зовнішне та внутрішне мандрування, тим самим стаючи туризмом освіти та саморозвитку. Виокремлено та охарактеризовано п’ять основних типів туристів, їх філософсько-антропологічні характеристики. Три типи зароджуються у добу модерну і пов’язані з горизонтальним способом мандрування, це бродяга (волоцюга), місіонер, художник. Для постмодерної доби характерно зародження нвого типу туриста – креативної особистості, а також принципові антропологічні зміни, які стосуються фланера, фланер вже шукає не стільки візуальних вражень, як було у модерний час, скільки вражень, що здатні викликати психологічні зрушення, антропологічні зміни через шок візуальної події Реального. Визначено, що до філософсько-антропологічних характеристик сучасного туризму можна віднести: </span></span></span><span style="font-family: Calibri, sans-serif;"><span style="font-size: small;"><span lang="uk-UA">«контрольований ризик», «атмосферність» як залучення до цілісного культурного комплексу, заміну</span></span></span> <span style="font-family: Calibri, sans-serif;"><span style="font-size: small;"><span lang="uk-UA">розважального туризму на туризм самовдосконалення та освіти. Виявлено, що для ХХІ століття характерні два нові різновида туриста&nbsp;– фланер та креативна особистість. Фланер має на меті не </span></span></span><span style="font-family: Calibri, sans-serif;"><span style="font-size: small;"><span lang="uk-UA">подорож як таку, а спостереження за життям, без спроб його зміни. Креативна особистість, спостерігаючи за </span></span></span><span style="font-family: Calibri, sans-serif;"><span style="font-size: small;"><span lang="uk-UA">життям, змінює його та себе, ідентичності такої особистості принципово є множинними, а отже</span></span></span> <span style="font-family: Calibri, sans-serif;"><span style="font-size: small;"><span lang="uk-UA">змінними в</span></span></span><span style="font-family: Calibri, sans-serif;"><span style="font-size: small;"><span lang="uk-UA"> залежності від того чи іншого середовища та тих чи інших індивідуальних потреб.</span></span></span></p> Олена Володимирівна Титар ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/thcphs/article/view/16156 Thu, 06 Aug 2020 00:00:00 +0300 DOCUMENTARY ЯК ФАНТОМ https://periodicals.karazin.ua/thcphs/article/view/16157 <p align="JUSTIFY"><span style="font-family: Calibri, sans-serif;"><span style="font-size: small;"><span lang="uk-UA"><em>Метою</em></span></span></span><span style="font-family: Calibri, sans-serif;"><span style="font-size: small;"><span lang="uk-UA"> дослідження є рефлексія над проблемою «документальності» документального кіно на основі уточнення семантичного спектру поняття «documentary». Проаналізовано дефініції поняття «документальне кіно» в класичних і постнекласичних кінодослідженнях від Б. Матушевського, Дж. Грірсона і Д. Вертова до сучасних дослідників (Р. М. Барсам, Дж. Джейнс, П. Лоренц, Р. Д. МакКенн, Б. Нічол, М. Ренов, Л. Уорд та ін.). Як узагальнення цих дефініцій запропоновано авторське визначення поняття «documentary»: під поняттям «документальне кіно» розуміється фільм не як ствердна форма завершеного кіновисловлювання, а як питальна форма відкритого кіножесту, що балансує на межі «правди» і «вимислу», континуїтет імпліцитного взаємопереходу між неігровим та ігровим (фікшн і нон-фікшн) способами кінонарації, своєрідний гібрид між кінофіксацією автентичних фактів, що мають документальну цінність, та їхнім кінематографічним осмисленням, яке передбачає спричинену «ефектом спостерігача» реконфігурацію даності, авторську інтерпретацію задокументованих фактів і творчу імплікацію ідей фільммейкерів. Розглянуто класичні документальні стрічки і «гібридні» жанри, що поєднують ознаки документального та ігрового кіно: «докудрама», «мок'юментарі та «арт-док». Проблему «документальності» документального кіно проілюстровано за допомогою ряду кінокейсів від Л. Ріфеншталь, П. Уоткінса і Р. Кармена до К. Есбері, В. Манського, С. Лозниці та І. Хржановського. Головним висновком до проведеного дослідження слугує твердження про те, що існує достатньо підстав вважати «documentary» доволі абстрагованим «порожнім означником» – поняттям із «розмитим семантичним полем» і «слабким онтологічним статусом». Отже, «документальність» документального кіно є настільки ж жаданою, як і хиткою кіноілюзією: існують документальні зйомки та документальні кадри як первинний матеріал фільму, але «документального кіно» як такого або не існує, або воно є фантомом. </span></span></span></p> Лідія Володимирівна Стародубцева ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/thcphs/article/view/16157 Thu, 06 Aug 2020 00:00:00 +0300 (НЕ)ЗГОДА ПОЛІТИЧНОГО І ЕСТЕТИЧНОГО В ФІЛОСОФІЇ ЖАКА РАНСЬЄРА https://periodicals.karazin.ua/thcphs/article/view/16158 <p align="JUSTIFY"><span style="font-size: small;"><span lang="ru-RU">У статті аналізується концепція взаємодії політики і естетики Жака Рансьєра – одного з провідних сучасних політичних філософів і теоретиків мистецтва. Показано, що теорію політики Рансьєра можна віднести до напрямку в сучасній філософії, який розвиває висхідну до Карла Шмітта концепцію автономії політичного, а теорія мистецтва&nbsp;</span></span><span style="font-size: small;">Рансьєра спирається на тезу про автономію естетичного, який ріднить політику і естетику як два близьких режими чуттєвості, або, в термінах Рансьєра, «розподілу чуттєвого». У цьому контексті Рансьєр розуміє зв'язок естетики і політики не в сенсі властивої для «століття мас» «естетизації політики», скомпрометованої в великих тоталітарних проектах, а як естетичний чуттєвий режим політики, що співпадає, згідно Рансьєру, з режимом демократії як абсолютної аномалії влади. Теза Рансьєр про те, що політичне, починаючи з античності, піддається витісненню, деполітизації основними формами якої є постполітіка як обіцянка толерантного, раціонального пост-ідеологічного консенсусу і постдемократія, або «демократія без демоса», розглянута в контексті аналізу Рансьєром сучасного мистецтва. Показано, що в якості альтернативи сучасним формам деполітизації та раціонального консенсусу Рансьєр пропонує формування раціональності нового типу – раціональності незгоди або діссенсуса, що представляє особливий тип парадоксальної раціональності, яка корелює з парадоксальністю дійсно політичної дії, що визначається через поняття непередбачуваного/неможливого. Призначенням сучасного мистецтва, так само як і сучасної політики, є, відповідно до Рансьєр, створення непередбачуваного і нерозв'язного естетичного розриву, що забезпечує ефект нового сенцоріуму і спільності в афекті або «співтовариства рівних», що реалізує принцип рівності тут і зараз.</span></p> Ірина Анатоліївна Жеребкіна ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/thcphs/article/view/16158 Thu, 06 Aug 2020 00:00:00 +0300 ТРАНСФІГУРАЦІЯ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ МИСТЕЦТВА https://periodicals.karazin.ua/thcphs/article/view/16159 <p align="JUSTIFY"><span style="font-family: Calibri, sans-serif;"><span style="font-size: small;"><span lang="ru-RU">Стаття присвячена сучасній ситуації у світі мистецтва, пов’язаної з пандемією COVID-19 та її наслідками. Людство опинилося у новому світі обмеження та ізоляції. Неможливість репрезентації витворів мистецтв у класичному виставковому форматі вимагає філософської рефлексії та аналізу питань: чим стає мистецтво в умовах пандемії, та як саме воно може бути репрезентоване. У статті розглянуті питання щодо того, як саме відбувається взаємодія глядача та витвору мистецтва і чи важливий фізичний простір для цієї взаємодії. Розглянуто, як саме відбувається зустріч витвору мистецтва та глядача у віртуальному просторі на прикладі досвіду музеїв та галерей.</span></span></span></p> <p align="JUSTIFY"><span style="font-family: Calibri, sans-serif;"><span style="font-size: small;"><span lang="ru-RU">Аналіз, проведений у статті, показує, що у сучасній ситуації глядач більше не пасивний спостерігач. Він безпосередньо інтерпретує, втілює й репрезентує мистецтво. Глядач не створює копію, він надає оригіналу нового змісту. </span></span></span></p> <p align="JUSTIFY"><span style="font-family: Calibri, sans-serif;"><span style="font-size: small;"><span lang="ru-RU">У статті робиться висновок, що сучасне мистецтво одночасно пов’язане і не пов’язане з місцем. Мистецтво трактується як втілення дискурсу, тобто нова мова, що має соціальний контекст, та інструмент пізнання соціокультурної реальності. Мистецтво є складним текстом та передбачає процес комунікації – сприйняття та передачі повідомлення за допомогою створеної мови. Глядачі створюють концепцію, що стає кодом, за допомогою якого прочитуються будь-які витвори мистецтва, як своєрідний метатекст. Глядач виступає співтворцем цих смислів та значень, він теж має власний досвід, унікальний контекст, через який сприймає це висловлювання по-своєму. В статті пропонується гіпотеза для подальшої філософської рефлексії: якщо до пандемії спільність акту взаємодії витвору мистецтва та глядача повинно було відбуватися у певному просторі, то, можливо, зараз можна припустити, що глядач сам створює необхідний простір, в якому відбувається інтерпретація мистецтва.</span></span></span></p> Юлія Сергіївна Тагліна, Олександра Сергіївна Кутенко ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/thcphs/article/view/16159 Thu, 06 Aug 2020 00:00:00 +0300 МІСТИКА І ПОЛІТИКА В АНТИЧНІЙ ТА КИТАЙСЬКІЙ ФІЛОСОФСЬКИХ ПАРАДИГМАХ https://periodicals.karazin.ua/thcphs/article/view/16160 <p align="JUSTIFY"><span style="font-family: Calibri, sans-serif;"><span style="font-size: small;"><span lang="uk-UA"><em>Метою </em></span></span></span><span style="font-family: Calibri, sans-serif;"><span style="font-size: small;"><span lang="uk-UA">даної статті є аналіз того, як у рамках китайської та античної філософських парадигм визначаються та аналізуються політичні та містичні теорії та практики. Філософія спирається на самоочевидні моменти, які тим не менш є різними в рамках різних культур, у відповідності з чим можна виділити п’ять парадигм філософування: індійську, китайську, античну, авраамічну, сучасну сциєнтистську. Китайська парадигма може бути зведена до двох моментів - світоглядного організмізму та принципово афористичного характеру; антична ж (в межах статті) редукується до того, що філософія є духовною практикою (чим філософія відрізнялася від софістики), метою ж практики було досягнення щастя у ворожому людині світі. Відкритість і дух агону давньогрецької полісної культури завжди потребували ясної логічної аргументації, яка визначила собою ключову особливість античної, а пізніше авраамічної (частково) та сучасної сциєнтистської філософських парадигм. </span></span></span></p> <p align="JUSTIFY"><span style="font-family: Calibri, sans-serif;"><span style="font-size: small;"><span lang="uk-UA">Суть містичного полягає в тому, що його можливо пережити через безпосередній досвід, але неможливо пояснити його тим, хто такого досвіду не мав. Політика ж визначається як управління чи мистецтво управління державою, в ширшому розумінні управління будь-якими групами і масами людей. Містика і політика є речами прямо протилежними – чим більше одного, тим менше іншого і навпаки. </span></span></span></p> <p align="JUSTIFY"><span style="font-family: Calibri, sans-serif;"><span style="font-size: small;"><span lang="uk-UA">Компаративістський аналіз ясно демонструє нам взаємозв’язок між типом культурно-суспільного устрою і способами репрезентації як містичного, так і політичного. Якщо полісна культура Давньої Греції з її духом агону потребувала логіки і риторики як способів відкритого інтелектуального змагання, то це вело до переважно раціонального типу репрезентації як містичного, так і політичного, які могли бути як пов’язаними, так і не пов’язаними системою логічної аргументації. Тобто політичне взагалі є незалежним від власне містичного. В китайській же філософії з її організмізмом, афористичним характером та стратагемами, які були способами екстеріорізації закритого кланового характеру традиційного китайського суспільства, все, включаючи політику, зводилося до якоїсь невиразимої таїни – чи то Дао, чи Небо, які детермінують увесь послідуючий дискурс, роблячи його переважно ірраціональним.</span></span></span></p> Ігор Павлович Білецький ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/thcphs/article/view/16160 Fri, 07 Aug 2020 00:00:00 +0300 ІМПЛІКАЦІЇ КОНЦЕПТУ «ЗАГАЛЬНЕ БЛАГО» ДЛЯ ПОЛІТИЧНОГО ЛІДЕРСТВА https://periodicals.karazin.ua/thcphs/article/view/16161 <p align="JUSTIFY"><span style="font-family: Calibri, sans-serif;"><span style="font-size: small;"><span lang="uk-UA">Політична спільнота створюється задля забезпечення кращого життя громадян. Для забезпечення виконання цього завдання політичні спільноти обирають або призначають лідерів, на яких покладають відповідальність за керівництво та організацію суспільних процесів. Ефективні політичні лідери допомагають своїм спільнотам розвиватися економічно та допомагають громадянам покращувати рівень життя. Вони стурбовані загальним благом </span></span></span><span style="font-family: Calibri, sans-serif;"><span style="font-size: small;"><span lang="uk-UA">суспільства. Невмілі та неефективні лідери часто турбуються про власні егоїстичні інтереси та приносять нещастя і&nbsp;</span></span></span><span style="font-family: Calibri, sans-serif;"><span style="font-size: small;"><span lang="uk-UA">страждання своїм народам. Незважаючи на ідеали гарного керівництва та позитивні цінності праці задля інтересів суспільства та загального блага спільноти, все ж є багато політичних лідерів, для яких важлива лише влада. Через це&nbsp;</span></span></span><span style="font-family: Calibri, sans-serif; font-size: small;">існує багато нерозвинених і бідних суспільств, особливо на Глобальному Півдні. У цій роботі використовуються критичний, аналітичний та герменевтичний методи для вивчення та оцінки концепції загального блага та її значення для політичних лідерів. Розглядається контекст філософського осмислення загального блага від Платона і Аристотеля до Д. Локка і Ж.-Ж. Руссо. Цінність загального блага застосовується для кожного суспільства. Політичні лідери скрізь мають прагнути до загального блага. У статті продемонстровано, що неефективні та корумповані політичні лідери досі переважають у багатьох суспільствах світу. У статті робиться висновок про необхідність акцентувати цінність загального блага, на яку повинні орієнтуватися політичні лідери, що допоможе досягти вищого рівня миру та злагоди у політичних суспільствах.</span></p> Mark Omorovie Ikeke ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/thcphs/article/view/16161 Fri, 07 Aug 2020 00:00:00 +0300 ІДЕОЛОГІЯ ЯК МІСТИФІКАЦІЯ РЕАЛЬНОСТІУ https://periodicals.karazin.ua/thcphs/article/view/16162 <p align="JUSTIFY"><span style="font-family: Calibri, sans-serif;"><span style="font-size: small;"><span lang="uk-UA">Ідеологія – це містифікація, міфологізація дійсності. Ідеологія пов'язана з соціальною структурою, економічною системою виробництва та політикою. Вона впливає на політичний дискурс, вибір стратегії розвитку суспільства. В сприятливих політичних умовах (авторитаризм, тоталітаризм) ідеологія стає привілейованою та прихованою формою управління, могутнім способом маніпулювання свідомістю. Ідеологія формує вектор, на різних кінцях якого будується осмислення важливих політичних понять: право та свобода, законність, економіка, влада, громадянські інститути. Незважаючи на різноманітність способів розуміння, ідеологія має жорстке ядро: стійку частину смислового навантаження, яка є основоположною для неї, без якої ідеологія не буде ідеологією. Ядро ідеології </span></span></span><span style="font-family: 'Arial Unicode MS', Arial, sans-serif;"><span style="font-size: small;"><span lang="uk-UA">‒</span></span></span><span style="font-family: Calibri, sans-serif;"><span style="font-size: small;"><span lang="uk-UA"> містифікація, міфологізація дійсності. Роль ідеології </span></span></span><span style="font-family: 'Arial Unicode MS', Arial, sans-serif;"><span style="font-size: small;"><span lang="uk-UA">‒</span></span></span><span style="font-family: Calibri, sans-serif;"><span style="font-size: small;"><span lang="uk-UA"> сформулювати не стільки простий образ дійсності, який буде зрозумілий пересічній людині, скільки розробити арсенал технік та методології для містифікації суспільно-політичного устрою. Звісно, це репрезентація політичних відносин на дуже примітивному рівні: в призмі ідеології спотворюється реальність і формується новий образ того, яким повинно бути ідеальне суспільство. Ідеологія в своїй ілюзорності має багато чого спільного з міфологією, звідки черпає своє натхнення. Ідеологія функціонує всередині суспільства, різних груп та співтовариств, ідеологічні програми формують суспільні уявлення, спрямовують дії та регулюють взаємовідносини всередині суспільства. Кожна ідеологія містить певні ідеї щодо форми правління, економічної системи, соціальних гарантій тощо. І хоча ідеологія формує доволі прості для розуміння конструкції життя, сутність ідеології як концептуального явища досить складна. В цілому, ідеологія являє собою систематизовану форму знання, в якій важливими властивостями виступає ціннісна, мотиваційна, мобілізуюча функція.</span></span></span></p> Іліана Вікторівна Владленова ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/thcphs/article/view/16162 Fri, 07 Aug 2020 00:00:00 +0300 ЛЮДИНА В ЕПОХУ ТЕХНОЛОГІЧНИХ ЗСУВІВ https://periodicals.karazin.ua/thcphs/article/view/16163 <p align="JUSTIFY"><span style="font-family: Calibri, sans-serif;"><span style="font-size: small;"><span lang="uk-UA">Сучасні технології виступають обов’язковою складовою усього простору життя/буття людини, що набуває нової конфігурації на початку ХХІ століття. Ця ситуація </span></span></span><span style="font-family: Calibri, sans-serif;"><span style="font-size: small;"><span lang="uk-UA"><em>актуалізує</em></span></span></span><span style="font-family: Calibri, sans-serif;"><span style="font-size: small;"><span lang="uk-UA"> онто-антропологічний вимір технологічних зсувів теперішнього, що трансформують життєтворчість та життєдіяльність людини. Завдання дослідження полягає у визначенні конфігурації сучасних технологій. Останні продукують парадокс тотального технологічного буття, де виникає небезпека «розтілеснення» людини та «розлюднення» особистості. Ця ситуація підкреслює амбівалентність взаємозв’язку «людина – технологія»: людина не лише активно створює й використовує технологічні вироби, останні безпосередньо впливають на формування її особистості. Технології трансформують світоглядні дискурси, стверджують новий етап розвитку людства, що вимагає переосмислення засадничих констант існування/збереження людини. Зазначається, що сучасні технології є новим посередником між людиною і природою, які змінюють не лише природній світ, але й «посягають» на природу людини. Виникає небезпека трансформації людини в елемент техніки/технології. </span></span></span></p> <p align="JUSTIFY"><span style="font-family: Calibri, sans-serif;"><span style="font-size: small;"><span lang="uk-UA">У дослідженні підкреслюється, що за доби пришвидшеної технологізації соціально-гуманітарний дискурс зосереджується на можливостях нової доповненої та заміщеної реальності. Підкреслюється, що вплив технології на природу і людину має всеохопній характер. У цьому контексті нового звучання набуває проблема «Бути людиною» (Мирослав Попович). </span></span></span></p> <p align="JUSTIFY"><span style="font-family: Calibri, sans-serif;"><span style="font-size: small;"><span lang="uk-UA">У статті доводиться необхідність пошуку опертя у світі, що перебуває під владою технологічних інновацій. Ця ситуація актуалізує етичний імператив «буттям треба опікуватися» (Ганс Йонас), що вимагає переосмислення співвідношення «людина – технологія – природа» в координатах «ти повинен/ти неповинен». Останні віддзеркалюють як технологічний розвиток, так й екологічну кризу початку ХХІ століття. Підкреслюється, що онто-антропологічний вимір технологічної реальності надає нові можливості для дослідження взаємозв’язку «людина – Земля», де остання є матрицею життя/буття людства. </span></span></span></p> Світлана Григорівна Пилипенко ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/thcphs/article/view/16163 Fri, 07 Aug 2020 00:00:00 +0300 БУТТЯ ЛЮДИНИ https://periodicals.karazin.ua/thcphs/article/view/16165 <p align="JUSTIFY"><span style="font-family: Calibri, sans-serif;"><span style="font-size: small;"><span lang="uk-UA">Стаття присвячена розгляду концепції Ю. Н. Харарі щодо еволюції людства, його сучасного стану та перспектив розвитку у майбутньому, викладеної в його творах «Sapiens: Коротка історія людства» та «Homo Deus: Коротка історія майбутнього». Харарі пропонує досить оригінальні ідеї, щодо основних етапів становлення цивілізації. Він робить акцент на те, що розвиток людства визначило три революції: когнітивна, аграрна та наукова. Перша революція обумовила виникнення та розповсюдження виду Homo Sapiens; друга – визначила співвідношення людини та навколишнього середовища; третя – здатна привести до закінчення історії людства та започаткувати вже нову історію, до якої людина, в тому вигляді, як вона існує зараз, може вже не мати ніякого відношення. У зв’язку з цим Харарі звертається до суто філософських проблем. Він розмірковує про те, в чому сутність людини, в чому сенс її життя, чого вона має прагнути, де проходить межа між людиною та надлюдськими формами існування, як зміниться суспільство в майбутньому, які глобальні задачі стоять зараз перед людством? Харарі приходить до висновку про те, що актуальними задачами сучасного людства стали пошук безсмертя, щастя та надможливостей, здатних перетворити людей на богів. В певному сенсі це перетворення вже почалось. Завдяки небувалому науково-технологічному прогресу, людство отримало можливість втручатись у розвиток природи та людини (когнітивні науки, біоінженерія тощо). Люди змінюють світ та природу за своїм бажанням, але основна проблема полягає в тому, що насправді людина не знає, чого вона хоче. Головну задачу сьогодення Харарі бачить в тому, що людина має замислитися над питанням – чого вона насправді прагне. Отже, роздуми Харарі торкаються глобальних філософських проблем, які набувають особливої актуальності в наш час і заслуговують на пильну увагу науковців.</span></span></span></p> Даля Леонідівна Кобелєва ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/thcphs/article/view/16165 Fri, 07 Aug 2020 00:00:00 +0300 СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ АНАЛІЗ В СУЧАСНІЙ ФІЛОСОФІЇ НАУКИ https://periodicals.karazin.ua/thcphs/article/view/16166 <p align="JUSTIFY"><span style="font-family: Calibri, sans-serif;"><span style="font-size: small;"><span lang="uk-UA">Сучасний аналіз науки неможливий без врахування суспільних характеристик. Філософія науки передбачає комплексний аналіз за трьома основними напрямками: методологічному, соціологічному, соціокультурному. Двоє останніх дозволяють врахувати вплив на наукове знання соціокультурних факторів.</span></span></span></p> <p align="JUSTIFY"><span style="font-family: Calibri, sans-serif;"><span style="font-size: small;"><span lang="uk-UA">Соціокультурний аспект дослідження науки передбачає її вивчення насамперед як суспільного явища, як колективного і соціального процесу. Усвідомлення суспільної потреби в появі соціокультурних досліджень науки була зумовлена необхідністю описати найважливіші суспільні функції науки в окремій самостійній формі. Такий підхід дозволяє виділити ряд типових явищ і категорій науки, які в свою чергу дають можливість адекватно пояснити її соціальні якості. Осмислення результатів застосування соціокультурного підходу передбачає також використання культурологічного аналізу науки. Слід відмітити, що такий підхід почав формуватися ще у філософії Канта та у його послідовника у плані розвитку філософських ідей Шиллера, але залишався поза увагою філософської спільноти до середини ХХ століття. Особливості продукування наукових знань зумовлені відповідними характеристиками суб’єкта науки. Характеристиками колективного суб’єкта наукового пізнання визначається також форма і частково навіть зміст отримуваних знань. Оскільки в якості такого суб’єкта науки постає наукове співтовариство, то є сенс стверджувати, що весь процес такого специфічного «наукового виробництва» зумовлений, насамперед, складними і різноманітними процесами, що відбуваються в межах цього колективного суб’єкта наукового пізнання, яким постає наукове співтовариство.</span></span></span></p> Ярослав Михайлович Білик ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/thcphs/article/view/16166 Fri, 07 Aug 2020 00:00:00 +0300