ЛЮДИНА МІЖ ДАНІСТЮ Й ПРОЄКТОМ: ЕТИКО-АНТРОПОЛОГІЧНИЙ КОНФЛІКТ БІОХАКІНГУ

Анотація

У статті здійснено філософсько-антропологічний і етичний аналіз біохакінгу як характерного феномена сучасної культури, що формується на перетині технологічного розвитку, медикалізації повсякденності, практик самоспостереження й ідеології безперервного самовдосконалення. Розглянуто основні підходи до тлумачення біохакінгу, з’ясовано його смислові межі й виявлено, що він не зводиться лише до сукупності оздоровчих чи технічно інструментальних практик, а виражає глибший світоглядний і антропологічний зсув у розумінні людини.

Здійснено аналіз біохакінгу як форми нового ставлення людини до себе, за якого тіло, психофізичні стани, увага, сон, продуктивність і когнітивні процеси дедалі частіше постають як об’єкти вимірювання, регуляції, контролю й оптимізації. Показано, що в цій логіці турбота про себе поступово зміщується від етичної й екзистенційної праці над собою до режиму самотехнізації, а самопізнання дедалі частіше опосередковується даними, цифровими показниками й практиками безперервного самоаналізу.

Особливу увагу приділено герменевтичному й екзистенційному вимірам проблеми. Обґрунтовано, що в культурній логіці біохакінгу виникає ризик редукованого тлумачення людини, коли вона починає ототожнювати себе з власним тілом, функціональними параметрами й доступними для корекції характеристиками. Наголошено, що така підміна звужує розуміння людського буття, оскільки людина не вичерпується тілесністю, біометрією чи когнітивною ефективністю, а включає свободу, внутрішню непрозорість, переживання, тривогу, вибір, уразливість і скінченність.

У результаті зроблено висновок, що біохакінг слід осмислювати не як нейтральну сукупність корисних практик, а як симптом зміни антропологічного ідеалу сучасності. Визначено, що його головна проблема полягає не лише в технічному втручанні в людське життя, а в поступовій підміні людини її оптимізованим функціональним профілем. Підкреслено необхідність філософської рефлексії біохакінгу як феномена, що ставить під питання межі самовдосконалення, сенс турботи про себе й збереження людської цілісності в умовах техногенної культури.