НЕ ТІЛЬКИ ОСЕЛЯ, НЕ ТІЛЬКИ «МАШИНА»: КОНЦЕПТ ЖИТЛА ЯК РОЗШИРЕННЯ ЛЮДИНИ ЗА М. МАКЛУЕНОМ І НЕ ТІЛЬКИ

Анотація

У статті аналізуються трансформації взаємозв’язку між людиною й житлом у контексті технічного прогресу від початку ХХ до першої чверті ХХІ століття. Теоретичною основою дослідження слугує концепція Маршалла Маклуена, викладена в праці «Розуміння медіа: Зовнішні розширення людини», насамперед поняття «зовнішніх розширень людини». Показано, що технічний розвиток радикально змінював форми людського існування, соціальні відносини й способи комунікації, однак житло зберігало своє фундаментальне значення не лише як матеріальний об’єкт, а й як соціокультурний і символічний конструкт. У цьому контексті простежуються трансформації уявлень про дім, рідну оселю й родинне вогнище в умовах цифрової доби й розвитку концепції «розумного будинку».

Особливу увагу приділено осмисленню сучасного етапу еволюції «зовнішніх розширень людини» через пів століття після появи праці Маклуена. Зазначено, що аскетичний спосіб життя, символом якого традиційно постає Діоген Синопський, ніколи не був домінантною моделлю суспільного існування, ба більше – сучасні глобальні тенденції дедалі дужче пов’язують уявлення про комфорт і благополуччя зі зростанням матеріального й технологічного забезпечення життєвого простору. Оселя ХХІ століття постає як багатофункціональне середовище, що поєднує житлові, рекреаційні й професійні функції. Показано історичну циклічність трансформацій робочого простору: від поєднання житла й праці в традиційному суспільстві через їх розмежування в добу індустріалізації до сучасного повернення роботи до домашнього середовища. Окремий розділ присвячено традиційному українському житлу, його культурним смислам і символічним функціям. Простежено, як у другій половині ХХ століття телевізор, а згодом аудіовізуальні системи, персональні комп’ютери й смартфони поступово трансформували домашній простір, змінюючи характер міжособистісної комунікації й сприяючи індивідуалізації й ізоляції повсякденного життя. Розглянуто перспективи подальшої еволюції житла в цифрову епоху, зокрема концепції будинків із інтерактивними стінами-інтерфейсами, електронними вікнами й футуристичні проєкти освоєння Місяця й Марса.

У статті також досліджується урбаністичний роман Валер’яна Підмогильного «Місто» як художня репрезентація процесу освоєння міського простору людиною, яка походить із сільського середовища. Аналізується феномен «завоювання» міста героєм, поступового розриву з традиційним способом життя, природним середовищем і сільською культурою. Показано, що набуття нового соціального статусу, житла й міської ідентичності супроводжується втратою глибших екзистенційних зв’язків із власним походженням. Зроблено висновок, що процес урбанізації й технологічної модернізації змінює не лише просторову організацію людського життя, а й фундаментальні способи переживання дому, приватності й ідентичності. Через століття після написання роману Підмогильного проблема ціни «підкорення» міста й цивілізаційного поступу набуває нової актуальності в умовах цифрової трансформації суспільства.