НІККОЛО МАК’ЯВЕЛЛІ У ГЕНЕРАЦІЇ ІДЕЙ САМОПРЕЗЕНТАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

Анотація

В статті зазначається, що в умовах інформаційно-комунікативних трансформацій значно підвищується увага філософів до ретельного вивчання моделей управління соціальними відношеннями й організацією людських контактів від повсякденності до цифрового простору завдяки розгляданню таких культур-цивілізаційних координат, що спираються не на примус, а на переконання, символічну комунікацію й соціально-психологічні механізми. Показано, що серед таких практик особливе місце посідає феномен репрезентації особистості й не лише з боку зовнішньої «обгортки», а з боку створення складної семіотичної системи, через яку інституції, колективи, окремі особи як візуальні агенти, актори взаємодіють між собою, викликаючи до своєї активності довіру, міцну надійність і безпеку. В сучасних дискурсивних практиках мова йде про імідж. Відзначається, що в наш час імідж дедалі частіше розглядається як символічний особистісний капітал: ресурс, який надає можливості просування, доступ до соціального престижу та ефективність діяльності в політичній, економічній і наукової сферах. У цьому сенсі імідж перестає бути вторинним епізодом PR-практик і перетворюється на елемент професійної компетентності: вміння комунікувати й підтримувати репутацію стає складовою кваліфікації менеджерів, політиків і фахівців різних галузей, де презентація соціально діючої особистості має визначальне місце. В статті показано, що набувають нової актуальності ідеї видатного мислителя епохи Відродження Нікколо Мак’явеллі та інтерпретація його думок в нових реаліях діджиталізації соціального простору. Крім того, підкреслюється, що аналіз іміджу в контексті сучасних трансформацій виходить за межі суто комунікативних досліджень і стає частиною ширшої гуманітарної проблематики, пов’язаної з особистою самоідентифікацією, механізмами соціального визнання й способами взаємодії індивідів із візуально насиченим середовищем. Стверджується також, що імідж як елемент соціальної присутності формує особливий тип культурної чутливості, в якій поєднуються раціональні стратегії управління враженнями й емоційні реакції аудиторій. У цьому контексті важливо враховувати й динаміку інституційних ролей, що впливають на формування соціальних очікувань і практик взаємодії. Таке поєднання сприяє переосмисленню класичних політичних концептів Мак’явеллі, відкриваючи можливість їх адаптації до медіатизованої культури XXI століття та нових форм цифрової комунікації.