AMBIGUÏTÉ ПОСТІСТИНИ: ВІД МОДАЛЬНОЇ ВЛАДИ ДО НЕСТАБІЛЬНОСТІ МОЖЛИВОГО

doi:10.26565/2226-0994-2025-73-11

Олександр Макаров Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна https://orcid.org/0009-0002-0014-7531

DOI: https://doi.org/10.26565/2226-0994-2025-73-11

Ключові слова: ambiguïté, постістина, модальна влада, риторика, феноменологія, цифрові технології, епістемологія, амбівалентність

Анотація

Дослідження розробляє концептуальну рамку ambiguïté постістини для осмислення епістемологічних трансформацій у цифрову епоху. У класичній риториці неоднозначність вважалася недоліком стилю, тоді як у феноменології XX століття вона стала умовою людського досвіду. Стаття стверджує, що в умовах постістини неоднозначність перетворюється на операційну логіку знання, визначаючи структуру реальності. Спираючись на теорію модальної влади Стіва Фуллера, яка трактує постістину як змагання внутрішньо послідовних дискурсів за встановлення меж неминучого, робота виявляє межі цього підходу: його неспроможність пояснити внутрішню амбівалентність дискурсів, де межа між фактом і вигадкою втрачає чіткість. Концепт ambiguïté постістини вводиться як епістемологічний режим, що акцентує нестабільність знання, де кожен дискурс поєднує необхідне з можливим. Актуальність дослідження зумовлена кризою традиційних епістемологічних категорій, спричиненою цифровими технологіями – deepfake, великими мовними моделями (LLM), алгоритмами персоналізації, – які фрагментують реальність, роблячи нестабільність її визначальною характеристикою. На відміну від фуллерівського розуміння постістини як конкуренції за модальну владу, ambiguïté підкреслює внутрішню невизначеність дискурсів, пропонуючи нову аналітичну перспективу. Наукова новизна полягає у створенні типології режимів модальної влади – платонівського (монополізація необхідного), фуллерівського (плюралізація можливого) та ambiguïté (нестабільність можливого), – яка систематизує логіки знання без історичної лінійності. Дослідження пропонує оригінальне трактування містифікації «Ботюля» (1999) як парадигматичного прояву ambiguïté, де фікція породжує продуктивне знання, а також аналіз цифрових технологій як генераторів внутрішньої амбівалентності дискурсів. Методологія синтезує феноменологічний підхід Мерло-Понті із теорією постістини для аналізу цифрових феноменів. Робота реконструює фуллерівське бачення модальної влади, критично оцінює його обмеження та пропонує ambiguïté як оптику, що виявляє нестабільність дискурсів. Мета – розробити концептуальну основу ambiguïté постістини, яка пояснює сучасні епістемологічні виклики та їхні філософські й етичні наслідки.

Завантаження

##plugins.generic.usageStats.noStats##

Біографія автора

Олександр Макаров, Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна

аспірант, ННІ філософії, культурології, політології

Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна

майдан Свободи, 4, Харків, 61022, Україна

Посилання

Arendt, H. (2006). Truth and Politics. In Between Past and Future. Penguin Books.

Baudrillard, J. (1994). Simulacra and simulation. University of Michigan Press.

Botul, J.-B. (1999). La Vie sexuelle d'Emmanuel Kant (Présentation, traduction et notes de Frédéric Pagès). Mille et une nuits.

Crawford, K. (2021). Atlas of AI: Power, politics, and the planetary costs of artificial intelligence. Yale University Press. https://doi.org/10.12987/9780300209570

de Zeeuw, D. (2024). Post-truth conspiracism and the pseudo-public sphere. Frontiers in Communication, 9, Article 1384363. https://doi.org/10.3389/fcomm.2024.1384363

Derrida, J. (1976). Of grammatology (G. C. Spivak, Trans.). Johns Hopkins University Press.

Engel, P. (2021). Post-truth is an assertion crisis. Revue internationale de philosophie, 75(295), 7–28. https://doi.org/10.3917/rip.295.0007

Enroth, H. (2021). Crisis of authority: The truth of post-truth. International Journal of Politics, Culture, and Society, 36: 179–195. https://doi.org/10.1007/s10767-021-09415-6.

Feenberg, A. (2023). The ruthless critique of everything existing: Nature and revolution in Marcuse’s philosophy of praxis. Verso.

Floridi, L. (2023). The ethics of artificial intelligence: Principles, challenges, and opportunities. Oxford University Press. https://doi.org/10.1093/oso/9780192840307.001.0001

Fuller, S. (2018). Post-truth: Knowledge as a power game. Bloomsbury Academic.

Halberstam, J. (2011). The queer art of failure. Duke University Press.

Kondratyuk-Antonova, T., Lytvyn, T., Boyko, S., Halushchak, M., & Kostenko, D. (2025). Post-truth philosophy and truth analysis in the era of disinformation and fake news. Studies in Media and Communication, 13(1), 1–12. https://doi.org/10.11114/smc.v13i1.7480

Latour, B. (1987). Science in action: How to follow scientists and engineers through society. Harvard University Press.

Lyotard, J.-F. (1988). The differend: Phrases in dispute. University of Minnesota Press.

MacIntyre, A. (2006). The tasks of philosophy: Selected essays, volume 1. Cambridge University Press.

Merleau-Ponty, M. (1945). Phénoménologie de la perception. Gallimard.

Merleau-Ponty, M. (2002). Phenomenology of Perception (C. Smith, Trans.). Routledge Classics. (p. xviii-xix).

Nietzsche, F. (1979). On Truth and Lies in a Non-Moral Sense. In D. Breazeale (Trans. & Ed.), Philosophy and Truth: Selections from Nietzsche's Notebooks of the Early 1870's. Humanities Press.

Nouvel Observateur. (2010). BHL en flagrant délire : l'affaire Botul. https://www.nouvelobs.com/essais/20100208.BIB4886/bhl-en-flagrant-delire-l-affaire-botul.html

Sismondo, S. (2017). Post-truth? Social Studies of Science, 47, 1 (February 2017), 3-6.

Vattimo, G. (1988). The end of modernity: Nihilism and hermeneutics in postmodern culture. Johns Hopkins University Press.