НОВІ ПАРАДГМИ ФІЛОСОФСЬКОЇ АНТРОПОЛОГІЇ В КОНТЕКСТІ СУЧАСНОЇ НАУКИ ТА ОСВІТИ: СИНТЕЗ ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМУ, ПЕРСОНАЛІЗМУ ТА ДІАЛОГІЧНОГО ПІДХОДУ

Анотація

Досліджено проблематику осмислення людського буття в контексті постнекласичної філософії, де особливого значення набувають світоглядні, комунікативні та екзистенційні аспекти. Зосереджено увагу на процесах самопізнання, екзистенційного вибору, формування ідентичності та трансформації суб'єктивності в умовах швидкоплинних соціокультурних змін. Використано методи феноменології, герменевтики, а також історико-філософської компаративістики для вивчення стратегій осмислення людського буття, що виникають у рамках постнекласичної філософії. Показано, що антропологічна парадигма трансформується від метафізичної об'єктивності до акценту на особистісному досвіді, міжособистісному діалозі та процесах формування особистості. Здійснено аналіз впливу знакових явищ сучасності - фрагментації культури, морального релятивізму, втрати стабільних ідентичностей - на формування нового типу антропологічного мислення. Окреслено перехід від одномірної до багатовимірної моделі людини, в якій важливу роль відіграють інтерсуб’єктивність, рефлексія та відповідальність. Обґрунтовано, що оригінальність підходу полягає в синтезі ідей екзистенціалізму, персоналізму, філософії діалогу та постнекласичних концепцій суб’єкта. Окреслено можливості практичного застосування результатів дослідження для формування нових концепцій людського розвитку, освіти, міжкультурної взаємодії та етичної відповідальності в межах сучасного гуманітарного знання. Проаналізовано, як постнекласичні підходи дозволяють подолати обмеження класичних раціоналістичних і метафізичних моделей, запропонувавши більш комплексне бачення людини. Наголошено, що це відкриває нові перспективи для міждисциплінарних досліджень, орієнтованих на культурні, соціальні та психологічні аспекти буття. Підкреслено, що особлива увага приділяється діалогу та комунікації, що дає змогу переосмислити традиційне розуміння ідентичності як статичної категорії. Аргументовано, що постнекласична філософія антропології постає як платформа для формування етичних моделей, які враховують складність і множинність людського досвіду. Зазначено, що такий підхід є актуальним у контексті глобалізаційних процесів і культурної різноманітності, що ставить перед філософією нові виклики та відкриває простір для її подальшого розвитку. Зроблено висновок, що філософська антропологія в постнекласичну добу стає ключовим інструментом для інтерпретації людини як відкритої, динамічної істоти, яка перебуває у постійному пошуку сенсу.