МЕЖІ ІМІТАЦІЇ: ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ МІЖ «ЗНАННЯ-ЩО» ТА «ЗНАННЯ-ЩОДО»

Анотація

У статті здійснено філософсько-методологічний аналіз проблеми можливості машинного мислення, яка була вперше системно поставлена Аланом Тюрінгом у його класичній праці «Обчислювальні машини й інтелект». Автори звертаються до тесту Тюрінга як інструменту перевірки здатності штучних систем імітувати людську поведінку та мислення, та наданих ним критичних зауважень щодо неспроможностей штучних інтелектуальних систем. Особливу увагу приділено критиці тесту Тюрінга, здійсненій Г’юбертом Дрейфусом і Джоном Серлем. Дрейфус зазначає, що теорії штучного інтелекту базуються на гіпотетичних припущеннях, які класифікує як біологічне, психологічне, епістемологічне та онтологічне, та які не мають достатнього підґрунтя. Спираючись на феноменологічну традицію (Е. Гуссерль, М. Гайдеґґер), Дрейфус вводить розрізнення між «Знанням-Що» (Knowing-That) та «Знанням-Щодо» (Knowing-How) – як двома різними формами пізнання, лише одна з яких підлягає формалізації та алгоритмізації. «Знання-Що» розглядається як аналітичне мислення, «фактичне» знання, здатне описати, прояснити предмет, в той час як «Знання-Щодо» є контекстуальним, «фоновим» знанням, що складає основу розуміння. Водночас Серль, через мисленнєвий експеримент «китайської кімнати», аргументує неможливість наділення комп’ютера справжнім розумінням, навіть якщо він здатен імітувати діяльність (мислення, поведінку) людини. У статті порушено фундаментальні епістемологічні, онтологічні та методологічні питання, пов’язані з природою мислення, досвіду та фонових знань. Робота ґрунтується на оригінальних роботах А. Тюрінга, Г. Дрейфуса, Д. Серля з використанням феноменологічних теорій Е. Гуссерля, М. Гайдеґґера та логічного аналізу формалізації мови Л. Вітгенштайна. Зроблено висновок, що інтелект не може бути зведений до суто обчислювальних операцій, а моделювання мислення потребує врахування неконцептуальних, контекстуальних і екзистенційних складників людського буття.