РЕАБІЛІТАЦІЯ ЕТИЧНОГО КРІЗЬ ПРИЗМУ ЗНАЧУЩОСТІ ІНДИВІДУАЛЬНОЇ БІОГРАФІЇ (А. МАКІНТАЙР, Г. АРЕНДТ)

Анотація

Мета даної статті полягає у дослідженні етичної проблематики у філософських роботах Аласдера Макінтайра та Ганни Арендт. З одного боку, маємо аналіз етики чеснот та її місця у сучасному суспільстві крізь призму притаманної цьому суспільству етики емотивізму, з іншого – аналіз вчинку та судження як самоцінних сфер саморепрезентації людини. Макінтайр розробляє свою гіпотезу щодо індивідуальної біографії, вказуючи на те, що сучасна етика емотивізму не лишає місця свідомому етичному світогляду, редукує сферу етичного вибору до самого лише висловлення індивідуального вподобання. У такий спосіб послідовність етичних рішень і прихильностей у житті людини набуває характеру ірраціонального та свавільного, коли унеможливлюється свідомий перехід від одного наративу до іншого. Водночас можливість індивідуальної біографії як цілісної історії, що людина може її про себе розповісти, передбачає такий змістовний характер етичних поглядів, який має риси наративу, що може бути раціонально розповіданим і раціонально сприйнятим іншими. Ганна Арендт аналізує проблему сучасної етичної кризи з іншого боку, розглядаючи етичний вимір здатності судження та ролі вчинку в соціальній взаємодії. Вчинок, на думку Арендт, постає суто людською сферою діяльності, у якій може розкриватися особистість (на відміну від сфер праці та створення). Здатність судження у цьому контексті постає тим фундаментом, завдяки якому людина стає здатною до вчинку: етичне світобачення існує в термінах оцінки певного існуючого по відношенню до певного належного. Вчинок у цьому контексті є діяльним втіленням певної світоглядної позиції, яка розгортається саме у сфері етичного, будучи залученою до міжлюдської взаємодії. Арендт каже про те, що вчинок за своєю природою є непрогнозованим і що кожна людина, яка на нього наважується, ризикує отримати в підсумку результат дуже віддалений від її намірів. Саме через це вчинок існує одночасно й у біографії актора, і в тканині міжлюдських зв’язків – і саме останні надають поле для інтерпретації значущості дій актора. Отже, індивідуальна біографія постає тим, що набуває сенсу лише крізь призму міжособистісної взаємодії та взаємних інтерпретацій індивідуальних історій.