ЖЕСТ ЯК ПЕРШОМЕТАФОРА НЕВЕРБАЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ
Анотація
Невербальна мова є своєрідним метафоричним забарвленням вербальної мови, оскільки дозволяє не тільки наділити її насиченим емоційним змістом, але й передати інформацію, недоступну для функції слова. Метафора проявляється не тільки в мові, але також і в процесі мислення та дії. Визначення жесту як першометафори є актуальним в дослідженнях значення та ролі невербальної мови в культурі, спілкуванні та самопізнанні. Призначення метафори, вираженої через жест або мову тіла, полягає в передачі прихованого внутрішнього змісту «послання». Жест як еквівалент першометафори створює ефект максимальної присутності. Такі жести можна назвати онтологічними, тобто такими, що передають сенс і значення подій та володіють яскравим емоційним забарвленням, яке робить їх універсальними й зрозумілими будь-якому представникові різних мовних культур. Еквівалентні жести є відображенням тієї першої природної мови, на якій говорили перші люди до появи вербального мовного бар’єру. Метафоричний жест як найважливіший елемент соматичного мови є вагомим фактором у процесі комунікації, що дозволяє зрозуміти внутрішній духовний світ співрозмовника. Основою жесту як першометафори є архаїчна свідомість. Жест як першометафора архаїчної свідомості дозволяє розкрити психологічний і біологічний елементи антропології. Мова тіла була природною мовою спілкування. Кодифікована жестикуляція як прообраз метафоричної соматичної мови відображається, серед іншого, у живописі, де художник за допомогою зображуваного жесту передає не тільки духовний стан людини, але й дух епохи. Метафоричність жесту властива й національній культурі. Знаючи національний характер, досить нескладно розпізнати за жестовою комунікацією етнічне походження співрозмовників. Метафоричність національної жестової мови обумовлена історичними та культурними процесами, що визначають світогляд і стиль спілкування. Однак у випадку з проявом мови тіла та жесту в національному характері слід зазначити їхню культурну зумовленість і несхожість. Основним призначенням жесту в комунікації є маніфестація і презентація внутрішнього світу та душевного стану людини. Однією з функцій жесту як першометафори є його символічність. Семіотика жестової мови присутня в різних сферах комунікативного процесу: від символіки професійних жестів до побутової церемоніальної естетики. Жести-символи діляться на універсальні для всіх культур і специфічні, зрозумілі тільки для певної субкультури. Жест як першометафора служить універсалізації невербальної комунікації, сприяє збагаченню комунікації та надає їй барвистість, емоційність і єдність сприйняття переданої інформації.
Завантаження
Посилання
/Посилання
Encyclopedia of Signs and Symbols. Gesture. (2019). Retrieved from http://www.symbolarium.ru/index.php?title=Жест&mobileaction=toggle_view_mobile. (In Russian).
Isupov, K. G. (2007). Mythological Consciousness. In K. G. Isupov, Cosmos of Russian
Self-Consciousness: Isupov’s Dictionary of Russian Culture. Saint Petersburg. (In Russian).
Kreydlin, G. E. (2002). Non-verbal Semiotics: Body Language and Natural Language. Moscow: Novoe lyteraturnoe obozrenye. (In Russian).
Lakoff, G., & Johnson, M. (2004). Metaphors We Live By. (A. Baranov, A. Morozova, Trans.). Moscow: Editorial URSS. (Original work published 1980). (In Russian).
Mauss, M. (1996). Society, Exchange, Personality. Works on Social Anthropology. (A. Hoffman, Trans.). Moscow: Oriental Literature. (In Russian).
Stanislavskyi, K. S. (1948). What is an Action? In K. S. Stanislavskyi, About the Art of the Director: Collected Works (pp. 141–143). Kyiv. (In Ukrainian).
Sukharev, V. A., & Sukharev, M. V. (1997). Psychology of Folks and Nations. Donetsk: Stalker. (In Russian).
Tymoshenko, M. A. (2009). The Human Body as a Cultural Form. (PhD thesis). Nizhny Novgorod: Nizhny Novgorod State University of Architecture and Civil Engineering.
Yampolskiy, M. V. (1994). The Gesture of the Executioner, Speaker, Actor. Yearbook of the Laboratory for Post-Classical Studies of the Institute of Philosophy of the Russian Academy of Sciences (pp. 21–67). Moscow: Ad Marginem’93. (In Russian).
Исупов К. Г. Сознание мифологическое. Исупов К. Г. Космос русского самосознания: Словарь русской культуры Константина Исупова. СПб., 2007. С. 115–118.
Крейдлин Г. Е. Невербальная семиотика: Язык тела и естественный язык. М.: Новое литературное обозрение, 2002. 592 с.
Лакофф Дж., Джонсон М. Метафоры, которыми мы живем / пер с англ. А. Н. Баранов, А. В. Морозова. М.: Едиториал УРСС, 2004. 256 с.
Мосс М. Общества, обмен, личность. Труды по социальной антропологии / пер. с франц. А. Б. Гофмана. М.: Восточная литература, 1996. С. 242–263.
Станiславський К. С. Що таке дiя? Станiславський К. С. Про мистецтво режиссера: збірка праць. К., 1948. С. 141–143.
Сухарев В. А., Сухарев М. В. Психология народов и наций. Донецк: Сталкер, 1997. 400 с.
Тимошенко М. А. Человеческое тело как культурная форма: дисс. … кандидата философских наук: 24.00.01. Нижний Новгород, 2009. 226 с.
Энциклопедия знаков и символов. Жест [Электронный ресурс]. 2019. URL: http://www.symbolarium.ru/index.php?title=Жест&mobileaction=toggle_view_mobile.
Ямпольский М. В. Жест палача, оратора, актера. Ежегодник Лаборатории постклассических исследований ИФ РАН. М.: Ad Marginem’93, 1994. С. 21–67.
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:
- Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License 4.0 International (CC BY 4.0), котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access).