Славістична кореспонденція Ізмаїла Срезневського з Центральною Європою 50 60 х років ХІХ ст.

Abstract

У статті представлено огляд початкової наукової і викладацької діяльності Ізмаїла Срезневського на кафедрі славістики Харківського університету крізь призму його кореспонденції (опублікованої та неопублікованої) з колегами та друзями з Центральної Європи. Більшість із контактів зав’язалося під час його академічної подорожі за кордон. У статті представлено два типи контактів: з представниками старшого покоління славістів (Павел Йозеф Шафарик, Вацлав Ханка) і з друзями та колегами молодшого покоління (Людовит Штур, Алоїс Шембера). Листування містить професійні теми, пов’язані з початком академічної славістики у Росії та ілюструє загальну атмосферу слов’янської взаємності. Авторка визначає великий вплив політики та цензури часів неоабсолютизму, як на кореспонденцію Срезневського з Центральною Європою, так і на подальший його професійний розвиток. Після того як вчений очолив кафедру славістики у Санкт-Петербурзі він зберіг попередні наукові переваги, методологію та зосередив власні зусилля на розвитку російської палеографії, в яку і зробив основний внесок.
Петербурзький професор радіє великій кількості студентів і дослідників. Деякі з них були болгарами за своїм етнічним походженням. Оскільки контакти з Шафариком і Ханкою не перервалися, до Праги з рекомендаційними листами до них прибув відомий учень Срезневського Костянтин Петкович. З листів Шафарика до Срезневського видно, що чеський славіст не був задоволений петербурзьким вихованцем. Набагато успішнішою виявилася співпраця вченого з іншим молодим вченим – російським випускником, етнічним болгарином Атанасом Шоповим. Разом вони створили перший бібліографічний список книг, написаних болгарами. Натомість листи Шопова напрочуд гарно ілюструють професійний дух кореспонденції між тогочасними славістами.