«Радянським учасникам конгресу істориків має бути рекомендована активна лінія поведінки». Радянсько-румунські «війни» історичної пам'яті та підготовка делегації СРСР до міжнародного конгресу істориків (Бухарест, 1980)

Abstract

З середини 1960-х років по мірі ускладнення відносин СРСР із Румунією все сильніше проявляються розбіжності в офіційних підходах кожної зі сторін до ключових подій в історії російсько-румунських та українсько-румунських відносин. Це торкнулося насамперед таких подій, як приєднання Бессарабії до Російської імперії в 1812 р., перехід цього краю під румунську юрисдикцію в 1918 р., включення Бессарабії та Північної Буковини до складу СРСР влітку 1940 р. Розбіжності проявлялися також в оцінці міжвоєнної румунської політики в Бессарабії, яка, за радянськими оцінками, ґрунтувалася на дискримінації населення цього краю. З румунської сторони дедалі відкритіше демонструвалося неприйняття радянського проекту створення у СРСР самостійної молдавської соціалістичної нації, відмінної від румун. Саме розбіжності у бессарабському питанні (визнання румунськими істориками та ідеологами історичних прав Румунії на Бессарабію) давали привід для підозр у збереженні територіальних претензій Румунії до СРСР, що вносило додаткову напруженість у радянсько-румунські відносини. У Москві довгий час намагалися уникати публічної полеміки з представниками союзницької країни з питань, що стосуються загальної історії сусідніх країн, проте певною мірою скоригували свою тактику в 1980 р., що було пов'язано з проведенням у Бухаресті міжнародного конгресу істориків, використаного його господарями для донесення до світової історичної спільноти румунського погляду на взаємини румунів із сусідніми народами.