Українознавство в Харківському університеті в процесі становлення української модерної нації ХІХ – початку ХХ ст.

Анотація

Розглянуто процес поступу українознавчих студій у Харківському університеті в ХІХ – на початку ХХ ст. Показано, що вже наприкінці 1820-х – упродовж 1840-х рр. ряд професорів, викладачів та студентів працювали у галузях історії, фольклористики, етнографії, літератури, видавничої справи, вивчаючи поетичну та пісенну спадщину українського народу. Ідея українського національно-культурного поступу, основи якої закладалися в соціальну практику харківської університетської спільноти на культурницькому етапі українського націотворення, набули більшої зрілості на наступному культурно-політичному етапі національно-визвольних змагань і значно активніше виявлялися впродовж 1860–1880-х рр., коли вчені-україністи перейшли на позиції методології позитивізму. На рубежі ХІХ–ХХ ст., коли поступово утверджувалася політична стадія українського націотворення, представники патріотично налаштованої  частини професорсько-викладацького складу та студентства Харківського університету продовжили і поглибили розвиток різних галузей українознавства,  актуалізуючи відповідну проблематику за суспільно-політичних умов російського імперського режиму. Діяльність української інтелектуальної спільноти мала важливе значення у справі відстоювання права українського народу на власну мову, освіту, науку та культуру, сприяла поступу української національної свідомості та ідентичності. Українознавчі студії харківських вчених часто здійснювались водночас з їхніми науковими  дослідженнями в різних галузях славістики.