Деякі біохімічні показники, що характеризують функціональну активність печінки у хворих на гострий епіглотит

Анотація

Вакцинопрофілактика – це основний і найбільш дієвий шлях попередження дифтерії та правця. В Україні первинний курс вакцинації від цих інфекційних захворювань проводять в дитячому віці, дорослим показана ревакцинація кожні 10 років. Формування надійного та довготривалого протидифтерійного та протиправцевого імунного захисту можливе лише при чіткому дотриманні схем імунізації, передбачених Календарем профілактичних щеплень. В даній роботі проаналізовано показники охоплення щепленнями від дифтерії та правця різних вікових груп населення України у 2015-2018 рр. Предметом дослідження були матеріали статистичного обліку вакцинації Міністерства охорони здоров’я України. Протягом 2015-2018 рр. показник охоплення трьома щепленнями від дифтерії та правця дітей до 1 року складав 21-67,2%, що значно менше рекомендованого для європейських країн рівня – 95 %. Не проводилась в достатньому обсязі і ревакцинація в 18 місяців, яка завершує первинний вакцинальний комплекс, а також додаткова імунізація осіб старше 1 року, які раніше не були щеплені. Надзвичайно низькими у 2015 р. були показники охоплення ревакцинацією дітей 6 та 16 років і дорослих – 4,1%, 1,9% і 0,1% відповідно. З 2016 р. ситуація з виконанням плану ревакцинації у всіх вікових групах в цілому по країні почала покращуватись, однак, показники охоплення щепленнями населення в регіонах коливались від 3,7% до 99,4%. Таким чином, виявлено загрозливу для епідемічного благополуччя тенденцію до збільшення прошарку осіб, які не отримали жодного щеплення або ж були імунізовані зі значними порушеннями схем вакцинації. В таких умовах важливу роль у визначенні реального рівня захищеності населення від дифтерії та правця і плануванні додаткових профілактичних заходів відіграє моніторинг стану популяційного імунітету в межах окремих регіонів і всієї країни. У даній роботі було досліджено функціональну активність печінки при гострому епіглотиті (ГЕ) за допомогою біохімічних показників, а саме: коллоїдно-осадова проба Вельтмана, активність аспарагінової та аланінової трансфераз, тимолова проба, лужна фосфатаза. В умовах розвитку патологічного процесу, який охоплює надгортанник, черпакувато-надгортанні складки та навколишні тканини, змінюються основні клінічні та біохімічні показники крові та сечі у хворих на гострі форми епіглотиту. Об'єктом нашого дослідження стали 86 хворих на ГЕ віком від 20 до 81 років, які перебували на стаціонарному лікуванні в МКЛ № 30 міста Харкова (клінічна база ЛОР-кафедри ХМАПО). Виявлено, що майже усі показники є підвищеними у хворих на ГЕ і навіть через місяць після одужання не стають референтними. Особливої уваги заслуговує визначення коефіцієнту де Рітиса, а саме співвідношення АсАТ до АлАТ. Навіть через 30 діб після одужання коефіцієнт де Рітиса залишався високим, на 32,25% перевищував цей показник у здорових людей. Спостерігалося підвищення проби Вельтмана на 12,8 %, що зв’язують зі збільшенням відсоткового вмісту α1- та α2- глобулінів у сироватці крові, проба підвищується при гострих запальних процесах. Найбільш висока активність ЛФ була визначена у хворих на абсцедуючу форму. Через 30 діб після початку захворювання активність ЛФ залишалась вище нормальних значень на 84,3% (інфільтративна форма) та на 52,9% - для абсцедуючої форми. Збільшення активності ЛФ в крові свідчить про  пошкодження гепатоцитів за умов ендогенної інтоксикації. Виявилися порушення білковоутворюючої і ферментоутворюючої функцій печінки (за даними печінкових проб) у хворих на гострий епіглотит, що потребує призначення довготривалої терапії препаратами, стабілізуючими структуру і функцію печінки.