Актуальні проблеми сучасної медицини

Дослідження імуногістохімічних маркерів при рецидиві гіперплазії ендометрію без атипії у жінок репродуктивного віку після лікування прогестінами

Дмитро Хасхачих — 2023-11-28

Анотація. Висока частота гіперплазії ендометрію, відсутність належної ефективності від гормональної терапії, а також ймовірність їх озлоякісності ставить гіперплазії ендометрію в ряд найбільш актуальних проблем сучасної медицини. Важливе клінічне значення ГЕ полягає в тому, що вони є однією з найчастіших причин маткових кровотеч та госпіталізації жінок до стаціонару. Відомо, що істотна роль у формуванні ГЕ, поряд з гормональними порушеннями, приділяється іншим активаторам проліферативної активності - факторам росту, маркерам проліферації та апоптозу, компонентам екстрацелюлярного матриксу. Проведено дослідження імуногістохімічних маркерів в тканині ендометрія у жінок репродуктивноого віку з ГЕ без атипії у яких після проведенної терапії з використанням прогестинів на протязі 6 місяців в безперервному режимі в дозі 200 мг на добу та була знов діагностована ГЕ без атипії. Для дослідження були обрані такі маркери як: PR, ER, p21, dcl-2, KI-67, eNOS, cycl-D1, BAX, b-catenin, E-cadgerin і Caspasa3, експресію яких досліджували імуногістохімічним методом до початку і пісял проведенної терапії. Контрольну групу склали жінки з секреторними змінами ендометрю. Дослідження експресії рецепторів до PR, ER, p21, dcl-2, KI-67, eNOS, cycl-D1, BAX, b-catenin, E-cadgerin і Caspasa3 досліджувалися в основній мірі у жінок з неопластичними ураженнями ендометрія (ГЕ з атипією і раком ендометрію) і можуть бути цікавими і більш значущими у жінок з ГЕ без атипії, для прогнозування ризику прогресування і прогнозування рецидивів. Мета. Метою дослідження стало визначення змін у виявленні імуногістохімічних маркерів в ендометрії при ГЕ без атипії до та після застосування прогестинів, у яких через 6 міс. терапії з застосуванням прогестинів був діагностований рецидив захворювання, для вивлення найбільш прогностичних маркерів щодо прогнозування відповіді на терапію з застосуванням прогестинів. Результати. За результатами гістологічного обстеження виявлено важливі зміни в біомаркерах ендометрія після терапії у жінок з відсутністю ефекту від проведенної терапії. Експресія рецепторів в ендометрії після проведенної терапії показала наступні показники: ER: в залозах відбулося зростання на 20% порівняно зі стартовими значеннями та було збільшене на 63,3% порівняно з групою контролю. В стооЗростання на 63,3% порівняно зі стартовими значеннями в стромі. PgR: Зниження на 85% порівняно зі стартовими значеннями. Зниження на 85% порівняно з групою контролю. p21: Зростання на 114% порівняно зі стартовими значеннями в залозах та зростання на 5% порівняно з значеннями в стромі. Загальне зростання експресії на 29,3% порівняно з групою контролю. bcl-2: зменшення на 80% порівняно зі стартовими значеннями в залозах та зменшення на 90% порівняно зі початковими значеннями в стромі. Ki-67: зростання на 114% порівняно з початковими значеннями в залозах та експресія більше на 67% порівняно з групою контролю. eNOS: зростання на 69% порівняно з початковим рівнем в залозах та зростання на 85% порівняно з початковими значеннями в стромі. cycl D1: Зростання на 15% порівняно зі початковими значеннями як в залозах так і в стромі. BAX: Зростання на 10% порівняно з початковими значеннями як в залозах так і в стромі. b-катенін: залишився стабільним порівняно з початковими значеннями в залозах і стромі. E-cad: зростання на 50% порівняно з початковими значенням в залозах, та зростання на 60% порівняно з початковими значеннями в стромі. Caspasa3: виявилося зростання на 76% порівняно з початковими значеннями та 80% після терапії в стромі, що може бути пов'язано зі збільшенням процесів апоптозу. Висновки. 1. Різницю між групою НГЕ та контрольною групою секреторного ендометрія в залозистом компоненті продемонстрували маркери ER, PgR, b-catenin, p21, cyclin D1, Ki-67, Caspasa-3, а в стромальному компоненті - ER, PgR, b-catenin (всі р<0,05), що дає підставу використовувати їх в якості основних діагностичних маркерів. 2. Різницю між групою НГЕ після проведенного лікування та контрольною групою секреторного ендометрія в залозистом компоненті продемонстрували маркери ER, b-catenin, p21, cyclin D1, Ki-67, eNOS, а в стромальному компоненті - ER, b-catenin та eNOS, що дає підставу використовувати їх в якості основних діагностичних маркерів.3. Різницю між групою НГЕ до проведенної терапії та групою та контрольною групою в залозистом компоненті продемонстрували маркери PgR, Ki-67, Caspasa-3 eNOS, а в стромальному компоненті - eNOS, що дає підставу використовувати їх в якості основних діагностичних і прогностичних маркерів. 4. Маркери Bcl-2 та BAX не показали статистично достовірної різниці в групах дослідження, що говорить про неможливість використання їх окремо в якості діагностичних або прогностичних маркерів для гіперпластичних процесів ендометрія, а інтерпритацію результатів експресії цих маркерів необхідно враховувати в сукупності з іншими показниками.

Варіанти перебігу постковідного синдрому залежно від віку, статі, коморбідності та важкості перебігу COVID-19

Лілія Тодоріко — 2023-11-28

АНОТАЦІЯ. Серед мешканців Чернівецької області недостатньо з’ясовані основні характеристики, частота та особливості виникнення тривалого симптомного перебігу та постковідного синдрому. Мета дослідження: оцінити варіанти перебігу постковідного синдрому залежно від віку, статі, супутньої патології та тяжкості перебігу COVID-19. Матеріал і методи. Використовували такі методи дослідження: електронне анкетування, епідеміологічний, клініко-анамнестичний, аналітичний та статистичний методи. У дослідженні взяли участь 214 дорослих пацієнтів, які були інфіковані вірусом SARS-CoV-2 (діагноз підтверджено за допомогою ПЛР) і хворіли на COVID-19 різного ступеня тяжкості та були рандомізовані на дві групи: 1-ша група (основна) включала 112 осіб (співвідношення чоловіки/жінки - 56,4 % (n=63): 47,5 % (n=49)), група порівняння включала 102 особи – пацієнти з легким та середньотяжким перебігом COVID-19, які отримували лікувалися амбулаторно (співвідношення чоловіки/жінки – 45,5 % (n=46): 54,5 % (n=56)). Статистичну обробку даних, отриманих під час дослідження, проводили за допомогою програми IBM SPSS Statistics v26.0. Результати. Встановлено, що серед стаціонарних пацієнтів достовірно вищою була кількість осіб старше 60 років (р<0,001), тоді як серед амбулаторних – достовірно більше осіб віком 18-29 років, що свідчить про зв’язок віку респондентів із потребами в стаціонарному лікуванні з приводу COVID-19. В основній групі частіше (p < 0,05) виникали такі симптоми: кашель OR = 2,023 [СІ 1,105-3,703], лихоманка OR = 6,916 [CI 2,061-23,204], утруднене дихання (диспное) OR = 4,421 [СІ 2,230 - 8,764]. У групі порівняння переважали: втрата нюху OR = 0,147 [CI 0,077-0,281], втомлюваність OR = 0,456 [CI 0,226-0,920], підвищення температури OR=2,023 [СІ 2,061-23,204]. З більшою частотою спостерігаються такі захворювання як: ішемічна хвороба серця (OR = 33,088 [CI 9,444-115,930]), артеріальна гіпертензія (OR = 13,641 [CI 6,547-28,422]), цукровий діабет (OR = 4,755 [CI 1,915-11,803]), серцева недостатність (OR = 18,504 [СІ 8,200-41,752]), ожиріння (OR = 4,828 [СІ 2,433-9,581]). Висновки. 1. Серед хворих, які перебували на стаціонарному лікуванні, переважну більшість становили люди старші 40 років, частіше зустрічалися чоловіки молодшого віку (від 40 років), ніж жінки (старше 60). 2. В осіб із тяжким перебігом COVID-19 частіше реєструється поява таких симптомів як задуха, кашель, утруднене дихання, біль в грудній клітці, а в амбулаторних пацієнтів – втрата нюху та втома. 3. З більшою частотою зустрічались такі захворювання як: ішемічна хвороба серця (37,5%), артеріальна гіпертензія (57,4%), цукровий діабет (21,3%), серцева недостатність (54,1%), ожиріння (41,1%). Куріння та зловживання алкоголем не мали суттєвих достовірних відмінностей. 4. Найчастіше зустрічалося поєднання 3 патологій (гіпертонічна хвороба, серцева недостатність, ожиріння) – у 11 осіб (10%).

Роль патогенної та умовнопатогенної мікрофлори, що локалізується в ротоглотці в етіопатогенезі вторинного остеоартрозу

Олексій Голуб — 2023-11-28

АНОТАЦІЯ. Велику увагу до проблеми вторинного остеоартрозу викликаних різними мікроорганізмами та грибами роду С. albicans, пов'язані зі значним зростанням та поширеністю їх у всьому світі серед населення різних вікових груп, високою тимчасовою та стійкою непрацездатністю. Одночасно проблема імунопатології у патогенезі вторинного остеоартрозу активно вивчається. Розвинений імунопатологічний процес ідукований патогенною та умовнопатогенною мікрофлорою в суглобовому хрящі та синовіальній оболонці є основним у дегенеративному руйнуванні суглобового хряща. Мета. визначити роль патогенної та умовнопатогенної мікрофлори, що локалізується у ротоглотці в етіопатогенезі вторинного остеоартрозу. Матеріали та методи дослідження. Обстежено 65 пацієнтів віком від 19 до 45 років, які перебували на стаціонарному лікуванні в Artz Klinic місто Харків з приводу вторинного остеоартрозу колінного суглоба. Діагноз встановлювали згідно з Міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду (МКБ-10) – М18.1. Для проведення дослідження відбиралися пацієнти, які мають в анамнезі високу частоту супутніх патологій ротоглотки: хронічний тонзиліт – 48 (73,8%), ангіни – 32 (49,2%), фарингіти – 34 (52,3%), гайморити – 13 (20) %), отити – 9 (13,8%) етіологію яких визначають грампозитивні та грамнегативні мікроорганізми. У всіх хворих проводили мікробіологічне дослідження мазків із зіва, а у 24 хворих проводили мікробіологічне дослідження синовіальної рідини, яку брали на дослідження до проведення внутрішньосуглобової терапії. Отримані дані статистично оброблися шляхом вираховування середньої арифметичної та її похибки. Результати. Представлені сучасні уявлення про вторинний остеоартроз викликаний етіологічно значущою макрофлорою, що персистує в ротоглотці і в результаті органотропності через включення в свою структуру мімікруючих антигенів суглобового хряща відіграє провідну роль у деградації суглобового хряща та суглобової сумки, переводячи патологічний процес на аутоімунну основу. Такий підхід дозволяє розробити ранню імунодіагностику, прогноз захворювання та проведення імунокорегуючої терапії. Висновки. Патогенна та умовнопатогенна мікрофлора персистуюча в ротоглотці характеризується органотропністю (спільністю ліпополісахаридів та глікопроїдів) ідентичний у збудника до клітинно-тканинних структур суглобового хряща та синовіальної оболонки і через мімікруючі антигени модулює імунну відповідь.

Вплив препаратів протокольної терапії на продукцію прозапальних цитокінів т-лімфоцитів дітей, хворих на бронхіальну астму

Тетяна Лядова — 2023-11-28

АНОТАЦІЯ. На сучасному етапі вирішення проблеми у патогенезі атопічної бронхіальної астми при середньо-тяжкому та тяжкому перебігу захворювання провідну роль грають прозапальні цитокіни Т-лімфоцитів та фактори пізньої фази алергічного запалення. Мета. Визначити вплив препаратів протоколу терапії рекомендованого GINA (2021) та МОЗ України № 2856 на продукцію прозапальних цитокінів у дітей, хворих на бронхіальну астму. Матеріали та методи. Дослідження проводили у 106 хворих на бронхіальну астму та 20 здорових дітей у віці від 5 до 14 років в періоді ремісії захворювання до та після терапії. Оцінювали вплив протокольної схеми терапії на продукцію прозапальних цитокінів та їх антитітельний контроль у дітей з різним ступенем тяжкості перебігу захворювання. Результати. При бронхіальній астмі у дітей з легким персистуючим перебігом протокольна терапія нівелює вивільнення медіаторів ранньої фази алергічного захворювання та часткову продукцію прозапальних цитокінів, що приводить до клінічної ремісії захворювання. При середньотяжкому персистуючому перебігу бронхіальної астми, вплив препаратів протокольної терапії знижують рівень продукції прозапальних цитокінів до слабо позитивних значень, що вказує на неповний контроль терапії та нестійку клінічну ремісію. При тяжкому персистуючому перебігу бронхіальної астми, протокольна терапія частково нівелює продукцію прозапальних цитокінів, але не впливає на пізню фазу алергічного запалення та аутоімунний компонент патогенезу захворювання. Висновки. Рекомендована протокольна терапія GINA (2021), нівелює ранню фазу і не впливає на пізню фазу алергічного запалення та аутоімунний компонент. Це потребує розробки додаткової терапії середньотяжкого та тяжкого перебігу бронхіальної астми у дітей.

Нові підходи у корекції імунних порушень при аденоміозі

Микола Щербина — 2023-11-28

АНОТАЦІЯ. Вивченню проблеми генітального ендометріозу присвячено велику кількість досліджень, проте, досі питання етіології та механізмів розвитку захворювання залишаються невирішеними. Аденоміоз вражає близько 10 % жінок репродуктивного віку, зустрічається у 30 % жінок при синдромі тазового болю і до 50 % у пацієнток при жіночому безплідді. Аденоміоз протікає на фоні імунних розладів, які потребують адекватної лікувальної тактики. Одним із перспективних підходів у підвищенні ефективності лікування хворих на аденоміоз є імунокоригуюча терапія. Метою роботи стало підвищення ефективності лікування хворих на аденоміоз шляхом удосконалення діагностичної та прогностичної тактики ведення хворих на підставі вивчення патогенетичних аспектів. Матеріали та методи. До дослідження включено 115 пацієнток репродуктивного віку. Проведено оцінку ефективності комплексного порівняно з традиційним лікуванням. У динаміці проводилася оцінка клініко-лабораторних, інструментальних та імунологічних показників. Результати досліджень та їх обговорення. Враховуючи особливості патогенетичних механізмів, які вказують на порушення клітинного і макрофагального ланок імунітету, цитокіновий дисбаланс, що сприяють розвитку захворювання та його персистенції, нами розроблено комплексний підхід до підвищення ефективності лікування хворих на аденоміоз, що має метою зниження прозапального імунологічного потенціалу. На тлі проведеного комплексного лікування відбувається зниження активності аутоімунних реакцій, нормалізація показників фагоцитарної і кислородної активності нейтрофілів і моноцитів, цитокінового дисбалансу - зниження рівня продукції прозапальних цитокінів і VEGF. Висновки. На підставі отриманих результатів роботи оптимізовано підходи до лікування хворих на аденоміоз, обґрунтовано доцільність застосування імунокоригуючих препаратів в комплексі терапії.

Клінічні рекомендації від українського товариства дослідження волосся. Діагностика та лікування гніздової алопеції

Інесса Сербіна — 2023-11-28

АНОТАЦІЯ. Гніздова алопеція – імуноопосередковане захворювання, обумовлене взаємодією генетичних факторів та екзогенних тригерів, що призводить до активації сигнального шляху JAK-STAT, формування неспецифічного автоімунного запалення та порушення імунної толерантності волосяного фолікула. Гніздова алопеція має непередбачуваний характер перебігу з нерубцевим типом втрати волосся, може зачіпати волосяну частину голови і/або волосся на інших ділянках, проявлятися ураженням нігтьових пластин. Психотравмуючий вплив цього захворювання може бути зіставлений із наслідками життєзагрожуючих або інвалідизуючих захворювань. З цієї причини ступінь негативного впливу гніздової алорпеції на якість життя може не корелювати з об’єктивним станом пацієнтів, що часто не враховується при діагностиці та терапії захворювання. Незважаючи на наявність різноманітних методів терапії, не завжди легко досягти ефективного і безпечного контролю захворювання. На сьогоднішній день не існує універсального методу лікування, який гарантує відсутність рецидиву в майбутньому. Лікування пацієнтів із гніздовою алопецією з коморбідною патологією може бути особливо складним і вимагати тісної співпраці між фахівцями кількох спеціальностей. З цих та інших причин є значна незадоволеність серед пацієнтів щодо гніздової алопеції та її лікування.

Представлені клінінчні рекомендації з менеджменту пацієнтів із гніздової алопеції розроблено на підставі аналізу протоколів міжнародних і національних рівнів, адаптовані під вітчизняний фармацевтичний ринок і є результатом наукових досліджень, проведених в Україні, які обґрунтували необхідність розширення критеріїв вибору і контролю ефективності терапії, що раніше не враховувалося. Основна робота із систематизації, уніфікації та адаптації сучасних знань про гніздову алопецію призвела до створення двох алгоритмів – діагностичного і терапевтичного, які логічно вибудовують диференційований підхід до менеджменту таких пацієнтів із рандомізацією за віком, ступенем тяжкості, клінічною формою, стадією активності процесу, з урахуванням коморбідної патології, прогностичних чинників і впливу на якість життя пацієнта. Відповідно до антигенної концепції патогенезу гніздової алопеції до основної групи препаратів відносять засоби з імуносупресивною дією. Продовжується робота по оновленню протоколів лікування з включенням JAK – інгібіторів та інших препаратів, з урахуванням нових досягнень та розширення фармринку.