«КЕМП» (С. ЗОНТАҐ), «INTENTIO SECUNDA» (У. ЕКО), «МАНІРНІСТЬ» (І. КАНТ) ЯК СПОРІДНЕНІ МОДУСИ ЕСТЕТИЧНОГО ДОСВІДУ

Анотація

У статті здійснюється зіставлення концепту «кемп» Сьюзен Зонтаґ із поняттям intentio secunda Умберто Еко та категорією «манірності» Іммануїла Канта. Робота виходить із припущення, що ці інтелектуальні конструкції, попри належність до різних теоретичних традицій, описують споріднену естетичну логіку, засновану на дистанціюванні від змісту культурного об’єкта та фокусі на формах його репрезентації. Автор аналізує «кемп» як чутливість, що сприймає культурні явища в режимі цитатності і активує ігровий потенціал естетичного досвіду.

Важливе місце в роботі посідає аналіз intentio secunda в концепції Умберто Еко. Показується, що цей тип рефлексії спрямований не на пошук принципово нових художніх прийомів, а на способи сприйняття вже поширених культурних форм. Наголошується, що така зміна фокусу зближує intentio secunda з логікою «кемпу», однак між ними зберігається принципова відмінність. Якщо Еко закликає критично дистанціюватися від естетично примітивних чи профанованих занадто частим вживанням культурних форм, то «кемп» перетворює їх вторинність і штучність на джерело естетичної насолоди.

Окрему увагу приділено кантівському поняттю «манірності». Автор показує, що «манірність», подібно до «кемпу», займає проміжне становище між творчістю і наслідуванням, оригінальністю і копіюванням. Саме ця амбівалентність дозволяє бачити в «манірності» найбільш ранню концептуалізацію культурних практик, які пізніше будуть осмислені в межах естетики «кемпу».

Робиться висновок, що «кемп», intentio secunda та «манірність» репрезентують різні аспекти спільної культурної логіки, яка орієнтована на вторинність, стилізацію та естетичне дистанціювання. «Кемп» постає як форма творчості «другого порядку», спрямована не на створення нових культурних форм, а на переосмислення вже наявних через їх цитування, стилізацію та іронічну гру з їхньою умовністю.

Крім того, значна увага приділяється ідейним передумовам формування чутливості «кемп». У цьому контексті аналізуються естетичні погляди Оскара Вайлда, який запропонував «зворотну» теорію мімесісу, згідно з якою саме реальність наслідує мистецтво. Також розглядаються ідеї Ролана Барта щодо дендизму як практики символічного самоконструювання. Звернення до теорії симулякра Жана Бодріяра дозволяє інтерпретувати «кемп» як культурну установку, орієнтовану на гру зі знаками, цитатами та формами, які втратили безпосередній зв’язок зі своїм первинним референтом. Така філософська контекстуалізація дає змогу уточнити місце «кемпу» в історії естетичної думки та виявити його зв’язок із ширшою проблематикою.