ПОНЯТТЯ СОВІСТІ У МЕЖАХ ЕТИКИ

Анотація

У статті проведено дослідження щодо встановлення зв’язків совісті з іншими етичними категоріями та аналізу основних підходів до інтерпретації поняття совісті в межах етики. Результати дослідження дають можливість упевнитися в тому, що всі переліченні у статті антиномії відображаються у спробах визначення совісті як моральної категорії. Але етика не навчає совісті, а лише може пояснити її роль. Совість – орган моральної інтуїції.

Совість є однією з актуальних тем життя людини, моральна рефлексія, що дозволяє відчути фальш у своїй поведінці, розуміння злоякісності вчинку.

У статті доведено, що з одного боку, совість – це незаперечно наявний моральний феномен, з іншого – вона має бути раціоналізована, оскільки ми говоримо про неї у рамках етики. Совість, як синтез зовнішнього та внутрішнього, підказує рішення лише в поодинокій ситуації. Вона не є універсальною. Не може бути моральних ситуацій, у яких рішення ухвалюється дедуктивним методом. Усі відповідальні рішення приймаються, покладаючись лише на свою совість. Життя – це мистецтво взаємодії зі своєю совістю.

У статті звертається увага на інтерпретації субстанціального підходу, які виносять підстави совісті на межі індивідуальної моральної свідомості та на межі суб’єктивності, а при індивідуалістичному підході совість сприймається лише як феномен автономії.