СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН «НОВОЇ ЩИРОСТІ»

Анотація

Наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. маніфестуються нові культурні парадигми, зокрема, метамодернізм і «нова щирість». Оцінки останньої неоднозначні: одні бачать у ній панівний настрій сучасної епохи, інші – лише маркетингову або художню стратегію.

Автор вважає, що соціокультурний потенціал постмодерної іронії не вичерпаний. В інформаційному суспільстві іронія є антирепресивним механізмом, виконує функцію конституювання особистого простору в маніпулятивному середовищі, тому знецінювати її передчасно та навіть небезпечно.

Іронія народжується розчаруванням та уживається із чуттєвістю і романтизмом. Насправді, Т. Вермюлен і Р. ван ден Аккер, характеризуючи метамодернізм як поєднання іронії та щирості, лише зафіксували черговий неоромантичний поворот у мистецтві.

Адепти різних варіантів постпостмодернізму посилаються на об'єктивні соціально-економічні та технологічні фактори, що зумовили трансформацію культури. До них відносять цифрову революцію, глобалізацію та перемогу консьюмеризму, глобальні ризики і катастрофи. Проте сумнівно, що поглибленню духовного життя та його щирому прояву сприяють комерціалізація та страх.

Соціокультурному персонажу цифрової епохи дійсно притаманні спонтанність та ентузіазм. Якщо іронія – прагнення до незалежності, «нова щирість» – якість залежного. На відміну від іроніка, «новий щирий» не уникає вибору, але говорити про відродження екзистенції можна лише, якщо не помічати маніпулятивних впливів на нього. Незважаючи на аутичність, яку атрибутують новому персонажу, він є колективістом, який активно долучається до проектів не тільки у віртуальному просторі, але і в реальному житті. Культура спільного споживання та комунікація у соціальних мережах привчає його до «довіри до сторонніх». «Новий щирий» споживає будь-який продукт мас-культури, апропріює будь-які ідеї. На противагу іроніку інфантильний і неосвічений, він не соромиться цього, у тому числі, через те, що не самотній у своїх захопленнях.

Разом з тим ефектом соціокультурного контексту, який знецінює пряме висловлювання, стає метаіронія. Вона виникає з атмосфери тотальної заангажованості, демонстративності, стандартності, яка не засвідчує щирості. В результаті, крім або замість звинувачень у банальності та наївності, які спочатку передбачали адепти «нової щирості», вона викликає закиди у продуманості та цинізмі.