ФІЛОСОФІЯ, СОФІСТИКА І ДІАЛЕКТИКА В КИТАЙСЬКІЙ ТА ЗАХІДНІЙ ФІЛОСОФСЬКИХ ПАРАДИГМАХ

Анотація

В статті пропонується проаналізувати уявлення про те, що розуміється під такими інтелектуальними дисциплінами та практиками  як філософія, софістика та діалектика в китайській та західних парадигмах філософування. Західна філософська традиція спирається на т.зв. античну філософську парадигму (в якій філософія виступає практичною наукою досягнення щастя та уникнення страждань у чужому й ворожому світі), проходить через т.зв. авраамічну (у її християнській версії із її ідеєю монотеїзму та креаціонізму) і досягає нарешті сучасної сциєнтистської парадигми (із її опорою на природниче знання). Діалектика народжується в рамках античної парадигми, в ній можна три основні аспекти: сократівський (діалектика як метод міркування або навчання шляхом ведення усної бесіди), платонівський (діалектика як підхід, що розглядає протилежності не як виключаючі, а як доповнюючі одна одну), гегелівський або гегелівсько-марксистський (діалектика як підхід, в основі якого лежить принцип розвитку). Виникнення та зміна цих аспектів приблизно відповідають парадигмальним змінам у філософії.

Традиційна китайська філософська парадигма, як уже було зазначено, є організмічною. Організмізм зумовлений клановим характером традиційного  китайського суспільства. Усі відносини між людьми чітко поділяються на внутрішні  та зовнішні, тобто відносини всередині та за межами своєї групи. Традиційна китайська етика засуджує усе, що може порушити мир і гармонію всередині своєї групи. Суперечки нікого ні в чому не переконують, а лише породжують образи й порушують мир та злагоду всередині групи – і тому їх слід уникати. Звідси афористичний характер, який полягає в тому, що замість систематичного викладу та логічних аргументів використовуються афоризми та окремі оповідки, які легко западають у пам’ять, змушуючи читача чи слухача самому  приходити до відповідних висновків

Якщо інтелектуальний розрив при переході від античної до середньовічної філософії носив парадигмальний характер (переходу від античної до авраамічної парадигми із відповідним перепрочитанням та переінтерпретуванням відповідних філософських текстів), то в Китаї ми радше можемо просто спостерігати до-формування тієї самої парадигми через її звуження. Тобто, різні історичні умови та різні культури у ролі передумов дали абсолютно різні алгоритми розвитку, які демонструють окремі концептуальні паралелі. Але в абсолютно різних контекстах.