МІСТИКА І ПОЛІТИКА В АНТИЧНІЙ ТА КИТАЙСЬКІЙ ФІЛОСОФСЬКИХ ПАРАДИГМАХ

Анотація

Метою даної статті є аналіз того, як у рамках китайської та античної філософських парадигм визначаються та аналізуються політичні та містичні теорії та практики. Філософія спирається на самоочевидні моменти, які тим не менш є різними в рамках різних культур, у відповідності з чим можна виділити п’ять парадигм філософування: індійську, китайську, античну, авраамічну, сучасну сциєнтистську. Китайська парадигма може бути зведена до двох моментів - світоглядного організмізму та принципово афористичного характеру; антична ж (в межах статті) редукується до того, що філософія є духовною практикою (чим філософія відрізнялася від софістики), метою ж практики було досягнення щастя у ворожому людині світі. Відкритість і дух агону давньогрецької полісної культури завжди потребували ясної логічної аргументації, яка визначила собою ключову особливість античної, а пізніше авраамічної (частково) та сучасної сциєнтистської філософських парадигм.

Суть містичного полягає в тому, що його можливо пережити через безпосередній досвід, але неможливо пояснити його тим, хто такого досвіду не мав. Політика ж визначається як управління чи мистецтво управління державою, в ширшому розумінні управління будь-якими групами і масами людей. Містика і політика є речами прямо протилежними – чим більше одного, тим менше іншого і навпаки.

Компаративістський аналіз ясно демонструє нам взаємозв’язок між типом культурно-суспільного устрою і способами репрезентації як містичного, так і політичного. Якщо полісна культура Давньої Греції з її духом агону потребувала логіки і риторики як способів відкритого інтелектуального змагання, то це вело до переважно раціонального типу репрезентації як містичного, так і політичного, які могли бути як пов’язаними, так і не пов’язаними системою логічної аргументації. Тобто політичне взагалі є незалежним від власне містичного. В китайській же філософії з її організмізмом, афористичним характером та стратагемами, які були способами екстеріорізації закритого кланового характеру традиційного китайського суспільства, все, включаючи політику, зводилося до якоїсь невиразимої таїни – чи то Дао, чи Небо, які детермінують увесь послідуючий дискурс, роблячи його переважно ірраціональним.