Екзистенційний вимір сучасної української культурології

огляд останніх робіт М. В. Дяченка

Анотація

Стаття присвячена огляду філософських есе доктора філософських наук, професора Харківської державної академії культури Миколи Васильовича Дяченка, опублікованих в його двох останніх книгах «Римські стоїки: Сенека, Епіктет, Марк Аврелій. Досвід прочитання» і «Просто жити (філософські нариси і есе)». У статті досліджуються основні філософські теми і етичні  дискурси філософських мініатюр М. В. Дяченка. На основі оригінальної інтерпретації філософії стоїцизму, власного життєвого досвіду, автобіографічних фактів, аналізу широкого філософського і літературного матеріалу в своїх роботах М. В. Дяченко розглядає складні екзистенційні проблеми в житті сучасної людини – самотність, страждання, тривога, любов, смерть. Велика увага приділяється відносинам людини з природою, ролі тварин в житті людини і в його духовному розвитку. У статті автори підкреслюють, що одним із найголовніших питань, що постає у творах М. В. Дяченка, є питання толерантного відношення і дбайливого ставлення людини до тварин і природи. У руслі філософсько-літературної традиції XIX – XX століття М. В. Дяченко акцентує увагу на необхідності усвідомленння людиною своєї відповідальності перед живою природою. Мініатюри М. В. Дяченка пронизані екзистенційним сприйняттям життя, роздумами про життєві цінності та цінність самого життя, а також про усвідомлення людиною трагічного досвіду. У контексті філософії стоїцизму, філософії Сходу, європейської філософії XIX – XX століття автор вчить читача оптимістичному погляду на складні, вічні проблеми сучасної людини – любові, морального вибору, провини, самотності. У філософських мініатюрах М. В. Дяченка філософія страждання тісно переплітається з філософією милосердя і відродження, і це робить її новим поворотом у сучасній українській етиці. У статті аналізуються ідеї і принципи становлення духовного буття людини, які, на думку М. В. Дяченка, сприяють розумінню того, як жити людині, яка постійно долає життєві кризи. У статті показано, що ідеї М. В. Дяченка займають чільне місце в просторах харківської університетської філософії і відповідають настроям сучасного читача. Автори підкреслюють, що його есе є новим і цікавим напрямком в українській філософії останніх років.