МІЖ ПРОСТОРОМ УЯВНОГО ТА СФЕРОЮ ІДЕЙ: ОНТОЛОГІЧНА МОДЕЛЬ ПРОКЛА ТА ІРАНСЬКА НЕОПЛАТОНІЧНА ТРАДИЦІЯ СУХРАВАРДІ
Анотація
Стаття присвячена дослідженню впливу неоплатонічних концепцій, зокрема філософії Прокла на дискурсивний простір іранського неоплатонізму. Система Прокла, неоплатонічна діалектика, виявилася слушною для школи Йахї ас-Сухраварді. Досліджуючи «Першу філософію», Сухраварді робив спробу побудувати онтологічну концепцію на підставі неоплатонічної системи. Відтак діалектика Прокла допомагала йому примирити ісламську ортодоксію та шиїтські концепції гулат. Рецепція платонізму в рамках ілюмінативістської школи вплинула на розвиток іранської філософської думки в наступні періоди. Вона поставила дискурсивні рамки іранським філософським школам періоду Сефевідського Ренесансу XVI-XVII століть, неоплатонізм виявився основною мовою філософської рефлексії іранської (шиїтської) інтелектуальної сфери протягом усього Високого Середньовіччя та Нового Часу. Крім того, вплив Сухраварді та його послідовників проявляється і в інтелектуальній традиції Османської імперії, проте ілюмінативістські традиції Високої Порти вимагають подальшого детального вивчення. Так, сувора ієрархічність онтологічної та епістемологічної системи підтверджувала складні релігійно-історичні побудови імамології шиїтів. Ланцюжки одкровення «вілаят» розглядалися в контексті неоплатонічної еманації, і однією з форм легітимації пророчого одкровення імамів була апеляція до акциденційного світла, прикордонного простору між світом ідей та світом матерії. Крім того, саме складна, багаторівнева система Прокла і Дамаскія пропонувала не тільки вертикальну орієнтацію від Вищого Первоначала до нижчих форм матерії, а й численні горизонтальні рівні, паралельні один одному, в якому кожна з іпостасей Єдиного ділиться на ряд самозавершених причетних іпостасей непричетної монадичної причини. Зберігаючи цю структуру, Сухраварді говорить про множинність самозавершених одкровень, що виходять з єдиного витоку всіх пророцтв, реальності алам ал-мітал.
Завантаження
Посилання
Bladel, Kevin Thomas van. (2009). The Arabic Hermes: from pagan sage to prophet of science (Oxford studies in late antiquity). Oxford publishing.
Corbin, Henry. (1991). En Islam iranien II Aspects spirituels et philosophiques Suhrawardī et les platoniciens de Perse. Paris: Gallimard (coll. «Bibliothèque des idées»).
Corbin, Henry. (1933). Pour l’anthropologie philosophique: un traité persan inédit de Suhrawardî d’Alep. Recherches philosophiques, 2, pp. 371-423.
Corbin, Henry. (1993а). L’idée de lumière dans la doctrine spirituelle de Sohrawardî; (2) Hamîdoddîn Kermanî (suite). Réédité dans Itinéraire d’un enseignement, Téhéran: Institut Français de Recherche en Iran, pp. 40-46.
Corbin, Henry. (1993b). La cosmogonie de Sohrawardî et son commentaire par Mollâ Sadrâ; (2) Les phénomènes de lumière dans le soufisme de Najmoddîn Kobrâ. Réédité dans Itinéraire d’un enseignement. Téhéran: Institut Français de Recherche en Iran, pp. 51-54.
Deniz Çalış-Kural, B. (2014). Şehrengiz, Urban Rituals and Deviant Sufi Mysticism in Ottoman Istanbul. Routledge.
Green, Tamara M. (1992). The city of the Moon god: religious traditions of Harran. Leiden, New York, Köln: Brill.
Majercik, Ruth (ed., tr.). (1989). The Chaldean Oracles. Text, Translation, and Commentary. (Studies in Greek and Roman Religion, 5). Leiden, New York, Copenhagen and Cologne: Brill.
Mavroudi, M. (2013). Plethon as a Subversive and His Reception in the Islamic World. Power and Subversion in Byzantium. Papers from the 43rd Spring Symposium of Byzantine Studies. Birmingham: Routledge, pp. 177–204.
Mesyats, Svetlana. (2019). What Kind of Souls Did Proclus Discover? Platonism and its Legacy / Ed. by J. Finamore and T. Nejeschleba. The Prometheus Trust, pp. 101-120.
Suhrawardī Shihâboddîn Yahyâ. (1993). I‘tiqād al-Ḥukamā’, in Majmū‘ah-yi Muṣannafāt-i Shaykh-i Ishrāq. Tehran: Mu’assasah-yi Muṭāli‘āt va Taḥqīqāt-i Farhangī, 1372.
Suhravardi Shihâboddîn Yahyâ. (1999). The philosophy of illumination: a new critical edition of the text of Hikmat al-Ishraq / translation, notes, commentary, and introduction by John Walbridge & Hossein Ziai. Provo: Brigham Young University Press.
Suhravardi Shihâboddîn Yahyâ. (1976). L’Archange empourpré, quinze traités mystiques traduits du persan et de l’arabe annotés et présentés par H. Corbin. Paris: Fayard (coll. «Documents spirituels», 14).
Suhrawardi Shihâboddîn Yahyâ. (2005). Philosophers’ Conviction / edit. by F. Radmehr. Tehran: Publication of Ershad Administration.
Rasā'il Ikhwān al-Ṣafā'. (1928). / edited by Khayr al-din al-Zarkali with introductions by Tāha Ḥusayn and Aḥmad Zakī Pasha, in 4 volumes. Cairo, v. 2.
Proclus. (1992). The Elements of Theology: A Revised Text with Translation, Introduction, and Commentary / trans. E.R. Dodds. London: Clarendon Press.
Quṭb al-Dīn al-Shīrāzī. (1895). Sharḥ Ḥikmat al-Ishrāq [with Mullā Ṣadrā’s glosses] / Edited by Asad Allāh Harawī Yazdī. Tehran: facsimile 1315/1895–7.
Tardieu, M. (1987). Pléthon lecteur des oracles. Mètis, 2, 1, 141-164.
Walbridge, J. (1992). The Science of Mystic Lights: Qutb al-Din Shirazi and the Illuminationist Tradition of Islamic Philosophy. Cambridge: Harvard University Press.
Авторське право (c) 2023 Микита Артеменко
Цю роботу ліцензовано за Міжнародня ліцензія Creative Commons Attribution 4.0.
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:
- Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License 4.0 International (CC BY 4.0), котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access).
3.gif){kind=logo}
