СВЯТА ТРІЙЦЯ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ

Анотація

Стаття присвячена дослідженню проблеми, яку досі або не помічали, або не приймали за таку, що заслуговує на поглиблене вивчення, а саме – розбіжностям між Г. Сковородою та Християнською церквою в розумінні Св. Трійці. Задля відтворення цілісного контексту проблеми простежено основні етапи, деякі парадокси та особливості становлення відповідного церковного догмату. Звертається увага на те, що вчення про Бога-Трійцю міститься в християнському Писанні (Біблії) хіба що імпліцитно й дістало концептуальну експлікацію в патристиці та в ухвалах Вселенських соборів. Троїстий Бог утвердився в християнстві тоді, коли церква, після сторічних дискусій, визнала Богом Ісуса Христа. Обґрунтовується думка про те, що церковно-християнська доктрина спирається на теїзм, а сковородинівське вчення – на панентеїзм, вона – на трансцендентного Бога, а філософ – на іманентизацію трансцендентності, церква розділяє за природою Творця і творення, а Сковорода їх споріднює. Ця принципова різниця в метафізично-богословських позиціях сторін розглядається як чинник, що породжує істотні розбіжності в теології, христології та тріадології. Бог Сковороди – це Бог містиків. Він, за досвідом філософа, перебуває не лише поза світом і людиною, а й усередині них, утримуючи їх. Цей теологічний іманентизм зумовлює христологічний. Сковородинівський вселенський Христос (узятий відокремлено від людини Ісуса) – це Божа присутність, або Божа істинна Людина в людині. Церква вчить про одного Сина Божого, а Сковорода – про потенційну спроможність до Боговсиновлення й перетворення на Христа кожної людини, а отже – про «Божий Рід», представники якого (Мойсей, Ілія та ін.) реалізували цю потенцію до Ісуса. Ключі до сковородинівської тріадології автор знаходить передусім у катехизисі філософа (в «Початкових дверях…») та його останньому діалозі (в «Потопі зміїному»). За підсумковими висновками дослідження, Богом Сковороди був не ортодоксальний Бог-Трійця християн, а, очевидно, «Єдиний Істинний Бог» (Ін. 17:3) самого Ісуса Христа, а отже – і зладована з вірою в цього Бога Трійця, яка інколи двоїться на напівприховану «внутрішню», за засадами панентеїзму та неканонічної христології, і на «зверхню», яка термінологічно схожа на тріадологію Нікео-Константинопольського символу віри.