(БЕЗ)ПОДІЄВІСТЬ КАРАНТИННОЇ ВІЗУАЛЬНОСТІ

  • Olha O. Chystotina Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна; майдан Свободи, 6, Харків, 61022 https://orcid.org/0000-0001-9136-814X
DOI: https://doi.org/10.26565/2226-0994-2020-62-5
Ключові слова: епідемія, візуальність, репрезентація, медіа, видовище, (без)подієвість

Анотація

Епідемія коронавірусу спровокувала зміни у більшості сфер суспільного життя і стала поштовхом до багатьох переосмислень в питаннях безпеки, економіки, соціальної філософії, етики тощо. На фоні обговорення глобальних питань губиться простий, але не безпроблемний ракурс – видовище епідемії з позиції глядача. Цей ракурс найочевидніший, проте вимагає глибокого аналізу. У карантинних умовах контакт глядача із явищем цілком опосередкований екраном, що визначає сприйняття ним епідемії як медіа-явища. Розводячи екзистенційний досвід, спричинений епідемією (безпосередній), і досвід глядацький (опосередкований), ми виносимо за дужки перший і зосереджуємо увагу на другому: нас цікавить не явище-епідемія, а явлення епідемії на екрані. Саме репрезентація епідемії є проблемою: попри трансляцію в режимі реального часу і небачену «зримість» епідемії, карантинна візуальність є безподієвою. Обговорення епідемії захоплює інформаційне поле і своєю тотальністю висуває претензію на виключну подію. Однак виключність спростовується історично, а подієвість не має місця у філософському сенсі. Залишається видовище – але режим його є специфічним. Блискучий аналіз видовищ від Гі Дебора і Жана Бодріяра у випадку сучасної епідемії опиняється невідповідним: звичний спосіб пережиття видовища у випадку епідемії змінюється – це видовище є не-видовищним. Видовище епідемії – це «видовище на карантині»: ізольоване від «того, що є» чи / та ізолююче глядачів від цього. Не відображаючи смерть (хіба що у формі кривих смертності, які не мають нічого спільного з конкретною смертю), екран не відображає те, що є подієвим в епідемії. Основоположна апрезентативність смерті доповнюється цілим рядом «невидимостей» – невидимість без-церемонно похованих мертвих, невидимість ізольованих хворих, невидимість захищених костюмами медиків і головне – невидимість загрози. Однак, оскільки екран не може залишатися порожнім, його заповнюють образи нестачі й відсутності: образ порожнього міста визначальний для карантинної візуальності. Репрезентація епідемії, попри те, що її трансляція безперервно ведеться в онлайні як повсякчасне оновлення статистик, уникає і подієвості, і видовищності.

Завантаження

##plugins.generic.usageStats.noStats##

Біографія автора

Olha O. Chystotina, Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна; майдан Свободи, 6, Харків, 61022

Аспірантка, філософський факультет

Посилання

/

Посилання

Опубліковано
2020-06-30
Цитовано
Як цитувати
Chystotina, O. O. (2020). (БЕЗ)ПОДІЄВІСТЬ КАРАНТИННОЇ ВІЗУАЛЬНОСТІ. Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія «Філософія. Філософські перипетії», (62), 47-52. https://doi.org/10.26565/2226-0994-2020-62-5
Номер
№ 62 (2020)
Розділ
Статті

Авторське право (c) 2020 Olha O. Chystotina

Ліцезія Creative Commons

Цю роботу ліцензовано за Міжнародня ліцензія Creative Commons Attribution 4.0.

Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:

  1. Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License 4.0 International (CC BY 4.0), котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
  2. Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
  3. Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access).