TY - JOUR AU - Chystotina, Olha O. PY - 2020/06/30 Y2 - 2024/03/28 TI - (БЕЗ)ПОДІЄВІСТЬ КАРАНТИННОЇ ВІЗУАЛЬНОСТІ JF - Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія «Філософія. Філософські перипетії» JA - ВХНУФП VL - 0 IS - 62 SE - Статті DO - 10.26565/2226-0994-2020-62-5 UR - https://periodicals.karazin.ua/philosophy/article/view/16205 SP - 47-52 AB - Епідемія коронавірусу спровокувала зміни у більшості сфер суспільного життя і стала поштовхом до багатьох переосмислень в питаннях безпеки, економіки, соціальної філософії, етики тощо. На фоні обговорення глобальних питань губиться простий, але не безпроблемний ракурс – видовище епідемії з позиції глядача. Цей ракурс найочевидніший, проте вимагає глибокого аналізу. У карантинних умовах контакт глядача із явищем цілком опосередкований екраном, що визначає сприйняття ним епідемії як медіа-явища. Розводячи екзистенційний досвід, спричинений епідемією (безпосередній), і досвід глядацький (опосередкований), ми виносимо за дужки перший і зосереджуємо увагу на другому: нас цікавить не явище-епідемія, а явлення епідемії на екрані. Саме репрезентація епідемії є проблемою: попри трансляцію в режимі реального часу і небачену «зримість» епідемії, карантинна візуальність є безподієвою. Обговорення епідемії захоплює інформаційне поле і своєю тотальністю висуває претензію на виключну подію. Однак виключність спростовується історично, а подієвість не має місця у філософському сенсі. Залишається видовище – але режим його є специфічним. Блискучий аналіз видовищ від Гі Дебора і Жана Бодріяра у випадку сучасної епідемії опиняється невідповідним: звичний спосіб пережиття видовища у випадку епідемії змінюється – це видовище є не-видовищним. Видовище епідемії – це «видовище на карантині»: ізольоване від «того, що є» чи / та ізолююче глядачів від цього. Не відображаючи смерть (хіба що у формі кривих смертності, які не мають нічого спільного з конкретною смертю), екран не відображає те, що є подієвим в епідемії. Основоположна апрезентативність смерті доповнюється цілим рядом «невидимостей» – невидимість без-церемонно похованих мертвих, невидимість ізольованих хворих, невидимість захищених костюмами медиків і головне – невидимість загрози. Однак, оскільки екран не може залишатися порожнім, його заповнюють образи нестачі й відсутності: образ порожнього міста визначальний для карантинної візуальності. Репрезентація епідемії, попри те, що її трансляція безперервно ведеться в онлайні як повсякчасне оновлення статистик, уникає і подієвості, і видовищності. ER -