ЕТИЧНІ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ АДВОКАТА У СПРАВАХ ЩОДО ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ В УМОВАХ ЗБРОЙНОЇ АГРЕСІЇ

Анотація

Вступ. Стаття присвячена комплексному дослідженню правового статусу адвоката та деонтологічних меж його професійної діяльності під час здійснення захисту військовополонених комбатантів держави-агресора в умовах повномасштабної війни. Актуальність теми зумовлена безпрецедентними викликами для української системи правосуддя, де необхідність дотримання Україною міжнародних зобов’язань у межах збройного конфлікту та стандартів прав людини стикається з гострим суспільним запитом на справедливість. Роль адвоката в таких процесах розглядається не лише як процесуальна функція, а й як запобіжник від деградації правосуддя до рівня «права переможця».

Основний зміст. У роботі детально проаналізовано зміст ст. 13 Третьої Женевської конвенції, що встановлює імператив гуманного поводження та захисту полонених від «публічної цікавості», та визначено роль захисника у забезпеченні цих гарантій. Особливу увагу приділено дослідженню складних етичних дилем, з якими стикається адвокат: медійному та соціальному тиску, внутрішньому конфлікту інтересів та ризику протиправного ототожнення адвоката з клієнтом-комбатантом. Крізь призму прецедентної практики ЄСПЛ, зок. рема справ Artico v. Italy, Salduz v. Turkey та Hassan v. the United Kingdom, розкрито критерії «ефективності» правничої допомоги в умовах воєнного стану. Методологія дослідження включає компаративний аналіз моделей військової юстиції країн НАТО, зокрема функціонування корпусу JAG США та досвіду Великої Британії щодо залучення цивільних адвокатів до військових трибуналів.

Висновки. Аргументовано, що інституційна незалежність адвокатури та неухильне дотримання деонтологічних стандартів є запорукою легітимності вироків українських судів у міжнародному правовому просторі. Обґрунтовано необхідність впровадження в Україні вузької спеціалізації та системи добровільної сертифікації адвокатів у сфері військового права та міжнародного гуманітарного права (МГП). Це дозволить підвищити якість захисту у справах про воєнні злочини та забезпечить відповідність національної правничої практики стандартам євроатлантичної інтеграції.