ПРОБЛЕМАТИКА КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Анотація

       Вступ. У статті розглядаються найважливіші аспекти проблематики конституційного  права ЄС, а саме природа європейського конституціоналізму, європейські цінності та ідентичність, співвідношення оптимальної європейської моделі і глобального управління. Автор обґрунтовує думку про те, що вперше в процесі євроінтеграції сьогодні можна помітити розбіжність між «матеріальною» та «юридичною» Конституцією. Тому видається слушною позиція щодо можливості перегляду договорів, які складають нинішню Конституцію Європи. Міждисциплінарне та інституціоналізоване дослідження серед науковців щодо актуальних питань конституційного права ЄС, зокрема, сучасного стану європейського конституційного процесу, його можливої еволюції та потенційного застосування до глобального управління може сприяти тому, щоб поточні дебати щодо майбутнього ЄС та міжнародних відносин стали більш ефективними. Хоча сьогодні європейський конституційний процес  має певні вади, ЄС, тим не менш, зумів легітимізувати себе через підтвердження ідентичності, яка синтезує демократичні цінності та громадянський статус для європейців.

     Короткий зміст основних результатів дослідження.  Конституційна модель для Європи повинна враховувати демократичні ідеали та конституційні культури, що існують в ЄС, вивчаючи як взаємозв’язок між різноманітними традиціями та ідентичністю, так і можливості інтеграції існуючих політичних інтересів в спільні інтереси європейських суб’єктів, як проблеми, що пов'язані з питанням про те, як має бути визначений і розподілений суверенітет. Європейська Конституція  має стати  першою моделлю конституційного плюралізму. Кінцевою метою європейського конституційного процесу є створення нової моделі наднаціональної демократії, яка має бути заснована на прогресивному формуванні єдиного демосу. Вважаємо,  що це не лише питання управління, яке саме по собі може бути автократичним або демократичним sui generis, але це є питанням  про поширення демократії за межі національної держави (злиття нації з державою). Отже, завершення процесу демократизації ЄС означатиме історичний кінець націоналізму (ідеології національної держави), «природного» політичного поділу Європи на національні держави та початок наднаціонального курсу європейської історії. Основоположні цінності європейської цивілізації, такі як політичні ідеології (лібералізм, демократія, соціалізм і націоналізм), спосіб виробництва (капіталізм), інтелектуальні та моральні парадигми (філософія, наука, громадянські та соціальні права), вперше були випробувані в історії в Європі, а звідси експортовані на планетарний масштаб, поступово перетворюючись на універсальну модель поведінки. Вони стали конститутивними цінностями ідентичності сучасної людини. Саме в цьому полягає непереборна сила європейського магніту. Цінності, які започатковані в Європі, сьогодні є спільним надбанням людства та є загальновизнаним стандартом для вимірювання ступеня культурного, політичного та морального розвитку народу. Цінності визначені історично,  тобто вони вписані в історію, що робить їх поступово осмисленими та конкретно досяжними час від часу. Європейська революція має стати увінчанням і завершенням демократичної революції. Європейська революція мала б привести до глобального переосмислення системи категорій, за допомогою яких уявляється світ і стан прав людини. Здається, центральна проблема нашого часу вже не пов’язана лише з питанням досягнення вищого ступеня свободи, рівності чи соціальної справедливості, на нашу думку, сьогодні актуальною є проблема організації мирних і конституційних відносин між націями та державами. Якщо прийняти точку зору, що історична новизна нашого часу збігається з питанням політичної інтеграції людства, тоді видається логічною теза про те, що європейський конституційний процес має велике значення для решти світу.

Висновок. Обґрунтовано висновок про те, що ключова причина існування ЄС полягає не в захисті певної культурної, расової чи релігійної ідентичності, а в специфічному ефективному методі вирішення конфліктів між державами. Що стосується концепції європейської ідентичності, то помилково вважається, що вона не є чітко визначеною або що вона ідентифікується сумою національних ідентичностей. Національні ідентичності є продуктом національних ідеологій, а епоха націоналізмів була лише короткою перервою в європейській історії. Його коріння на поверхні, а європейська єдність, навпаки, має дуже глибокі коріння. Розширення та поглиблення НАТО,  керівним ядром якої є G7, на основі принципу умовності щодо демократичного конституціоналізму, спроможності управління та економічної трансформації, призведе таким чином до розширення на планетарному рівні орбіти демократичного правління та надасть можливість запобігти формуванню антагоністичної системи, якою була радянська. Простий союз націоналізмів насправді не може бути тривалим чи ефективним, оскільки його природа є антагоністичною та конфронтаційною. Навпаки, Атлантична система продовжуватиме проявляти до решти світу непереборну силу привабливості лише тому, що цінності, на яких вона заснована, стали універсальними. Саме подолання націоналізму в місці його історичного народження дає можливість ЄС та НАТО керувати процесом політичної інтеграції людства.