До питання про кількість племен кочівників Північного Причорномор’я на- прикінці V – в першій половині VII ст.
Анотація
У післягунський період письмові джерела фіксують на півдні Східної Європи десятки назв племінних груп. Деякі дослідники схильні буквально довіряти цьому. Проте розроблений О. О. Тортікою метод дозволяє звести максимальну кількість племен кочівників степів Північного Причорномор’я лише до 8 (близько 300 тис. чол.). Таким чином, одні й тіж ж групи кочівників могли фігурувати в різних письмових джерелах під різними найменуваннями.
Завантаження
Посилання
Агафий. О царствовании Юстиниана. – Москва: АН СССР, 1953.
Агеева Р. А. Страны и народы: происхождение названий. – Москва: Наука, 1990.
Артамонов М. И. История хазар. – Ленинград: Гос. Эрмитаж, 1962.
Баскаков Н. А. Тюркская лексика в «Слове о полку Игореве». – Москва: Наука, 1985.
Бахрах Б. С. Аланы на Западе. – Москва: Ард, 1993.
Гадло А. В. Этническая история Северного Кавказа IV–X вв. – Ленинград: ЛГУ, 1979.
Генинг В. Ф. Ранние болгары на Волге / В. Ф. Генинг, А. Х. Халиков. – Москва: Наука, 1964.
Гундогдыев О. Прошлое туркмен. – Москва: Интерстамо, 1998.
Добрев П. Името българи – ключ към древната българска история. – София, 2002.
Древнетюркский словарь. – Ленинград: Наука, 1969.
Егишэ. О. Вардане и войне армянской / Пер. с древнеарм. И. А. Орбели. – Ереван: АН Ар. ССР, 1971.
Иордан. О происхождении и деяних гетов / Пер. с лат. Е. Ч. Скржинской. – Москва: Изд. вост. лит., 1960.
Кляшторный С. Г. Государства и народы евразийских степей в древности и средневековье / С. Г. Кляшторный, Т. И. Султанов. – Санкт-Петербург: Петербургское востоковедение, 2000.
Кляшторный С. Г. Государства и народы Евразийских степей: от древности к Новому времени / С. Г. Кляшторный, Т. И. Султанов. 3-е изд., исправл. и доп. – Санкт-Петербург: Петербургское Востоковедение, 2009.
Коковцов П. К. Еврейско-хазарская переписка в X в. – Ленинград: АН СССР, 1932.
Комар О. В. «Кубрат» і «Велика Булгарія»: проблеми джерелознавчого аналізу // Сходознавство. – № 15. – Київ, 2001. – С. 2–19.
Константин Багрянородный. Об управлении империей / Под ред. Г. Г. Литаврина и А. П. Новосельцева. – Москва: Наука, 1991.
Менандр. Продолжение истории Агафиевой // Византийские историки / Пер. с греч. С. Дестуниса. – Санкт-Петербург, 1860.
Новосельцев А. П. Хазарское государство и его роль в истории Восточной Европы и Кавказа. – Москва: Наука, 1990.
Патканов К. Из нового списка географии, приписываемой Моисею Хоренскому // Журнал Министерства народного просвещения. – 1883. – Ч. CCXXVI.
Пигулевская Н. Сирийские источники по истории народов СССР. – Москва–Ленинград: АН СССР, 1941.
Прокопий из Кесарии. Война с готами / Пер. с греч. С. П. Кондратьева. – Москва: АН СССР, 1959.
Рашев Р. Прабългарите през V–VII век. 2. допъл. изд. – София, 2004.
Ронин В. К. Так называемая Хроника Федегара // Свод древнейших письменных известий о славянах. – Т. II. – Москва, 1995.
Сказания Приска Панийского // Летопись византийца Феофана от Диоклетиана до царей Михаила и сына его Феофилакта / Сказания Приска Панийского. – Рязань, 2005.
Тортика А. А. Историческая география и население Великой Болгарии (630–660 гг.): методика исследований кочевых обществ средневековья: Дисс. ... канд. ист. наук. – Харьков, 1999. – 256 с.
Тортіка О. О. Історична географія та населення Великої Болгарії (630–660 рр.): методика досліджень кочових суспільств середньовіччя: Автореф. дис. ... канд. іст. наук. – Харків, 1999. – 22 с.
Феофилакт Симокатта. История / Пер. с греч. С. П. Кондратьева. – Москва: АН СССР, 1957.
Чичуров И. С. Византийские исторические сочинения: «Хронография» Феофана, «Бревиарий» Никифора. – Москва: Наука, 1980.
Dunlop D. M. The history of the Jewish Khazars. 2 ed. – New-York: Prinston Univer. Press, 1954. – Сhapter 2.
Minorsky V. Hudud al-‘Alam. The Regions of the World. – London-Oxford, 1937.
Muncacsi B. Ethnographia. – T. VI. – Budapest, 1945.
Pritsak O. Orientrung und Farbsymbolyc. Zu den Farbenbezeichungen in den altaischen Volkernamen // Studies in Medieval Eurasian History. – London, 1981. – P. 376–383.
