Управління системою охорони здоров’я України в умовах повномасштабної війни: виклики та адаптивні рішення

Анотація

У статті досліджено адаптаційні рішення щодо управління сферою охорони здоров’я України в умовах повномасштабної війни. З початком збройної агресії РФ у 2022 році медична галузь опинилась під тиском системних викликів: масштабних руйнувань інфраструктури, масового відтоку кадрів, порушення логістичних ланцюгів постачання, стрімкого зростання попиту на критичні та спеціалізовані медичні послуги. Поглиблення кризи супроводжується гуманітарними, епідеміологічними та психосоціальними проблемами, які потребують оперативного перегляду традиційних підходів до управління.

Проаналізовано основні загрози: фізичне знищення закладів охорони здоров’я, зменшення кадрового потенціалу, зміна структури потреб населення. Розглянуто управлінські рішення, які сприяють підвищенню стійкості системи: оптимізація логістики, кадрового забезпечення, відновлення інфраструктури, розвиток реабілітаційної та психіатричної допомоги. Підкреслено важливість цифрової трансформації та розширення співпраці з міжнародними партнерами.

Сформульовано науково обґрунтовані управлінські рекомендації, серед яких: впровадження багаторівневої системи кризового реагування, посилення автономії медичних закладів, розробка короткотермінових освітніх програм для підготовки персоналу, створення резервів медичних ресурсів у прикордонних та деокупованих районах. Акцент зроблено на необхідності розвитку системи психосоціальної підтримки, особливо для вразливих груп населення, ветеранів і військовослужбовців.

У дослідженні виявлено ключові управлінські розриви, загострені війною, поряд з прикладами успішної адаптації, що свідчать про потенціал переходу до стійкої, гнучкої та цифро орієнтованої моделі охорони здоров’я. Це створює передумови для модернізації медичної системи в умовах тривалої нестабільності та подальшого повоєнної відбудови.

Сформульовані висновки мають практичну цінність для стратегічного управління й можуть слугувати аналітичною основою для рішень, що підвищують ефективність, стійкість і адаптивність медичної системи. Подальші дослідження варто спрямувати на розробку моделей багаторівневого врядування, посилення міжвідомчої координації, зміцнення кадрового потенціалу та забезпечення рівного доступу до медичних послуг у всіх регіонах.