ДИСКУСІЇ ПРО МІФ У НІМЕЦЬКОМУ АНТИКОЗНАВСТВІ (КІНЦЯ XVIII – ПОЧ. XIX ст.)

Анотація

У статті здійснюється філософський огляд міфологічних концепцій німецьких антикознавців, зокрема, Г. Ф. Кройцера, К. О. Мюллера, Й. Г. Фосса та інших вчених-міфологів кінця XVIII — перш. пол. XIX ст., з акцентом на їхній внесок у формування європейської міфологічної думки та методології науки про міф у XIX ст. Аналітична база полягає передусім у безпосередньому аналізі першоджерел зазначених авторів, а також представників романтичної школи, які є відображенням романтичного світогляду, в світлі якого міф постає як принцип інтерпретації культури, символіки, та як основа культурогенезу (із прагненням виявити «праісторичний початок» культури та спільні джерела міфу). У цьому ключі Кройцер формулює теорію символу як «втілену ідею» та намагається реконструювати міф як первинну символічну мову, що переходить між культурами в артефактах. Проти цього виступають Мюллер та Фосс з різних ракурсів: перший відстоює локалізм міфів та автохтонність грецької міфології як свідчення історичного та національного розвитку, відкидаючи ідеї про суто запозичення зі Сходу; інший відкрито критикує символізм Кройцера, виступаючи за раціонально-історичний підхід, заперечуючи саму можливість перенесення міфів від однієї до іншої культури.

Аналізуються спорідненості та відмінності між концепціями міфу як цілісного культурного феномена: для Кройцера міф — символічна форма мудрості людства, що потребує розшифрування через образи та матеріали давніх артефактів; для Мюллера  — локальна міфологія народів, яка розкриває ранні форми культури та історій міграцій; для Фосса — антисимволічна критика романтизму та відмова від єднання міфу й символу в єдиній теорії. Гегель виступає як критик романтичного підходу, але визнає цінність міфу як ступеня розвитку духу, необхідного для подальшого пізнання.

В статті підкреслюється, що між двома підходами — філософсько-романтичним та історико-науковим є суперечності, які визначили напрями ранньої міфографії та формування методологічних критеріїв дослідження давньої міфології в європейській науці; окреслюється, що дискусії між Мюллером, Кройцером і Фоссом, а також позиції Шеллінга та Гегеля, стали визначальними для становлення міфології як наукової галузі: вони окреслили межі між символізмом та історико-критичним аналізом, визначили дві основні школи — романтично-філософську та конкретно-наукову — та вплинули на подальшу еволюцію філології, інтерпретаційних моделей міфу й загалом на орієнтацію європейської міфологічної думки у ХІХ ст. Такі обґрунтовані висновки актуалізують значущість українського дослідницького дискурсу щодо німецького антикознавства та його впливу на світову міфологійну традицію, підкреслюючи необхідність подальшого поглиблення вивчення спадщинизазначених авторів та їхніх сучасників для розуміння сучасної методології у вивченні міфології та міжкультурних взаємодій у європейській філософії.