Проблематизація дискурсу та дискурсування проблем: методологія дослідження

Анотація

У статті здійснюється аналіз теоретико-методологічних підходів до вивчення дискурсивних практик конструювання соціальних проблем. Розглядаються два класи теорій – теорії критичного дискурс-аналізу та конструкціоністські концепції. Аналізуються три варіанти трактування дискурсу Н. Феркло: 1) як використання мови в межах соціальної практики мовлення та артикуляції; 2) як різновид мови, що використовується у специфічній області; 3) як спосіб мовлення, що надає значення життєвому досвіду з певної позиції. Для уточнення авторської концепції розкривається зміст категорії «комунікативна подія» як окремий випадок використання мови, що вступає та підтримує діалектичні відносини з загальним порядком дискурсу, який, своєю чергою, апелює до соціального контексту. Відслідковується побудування Н. Феркло багаторівневої аналітичної моделі комунікативної події: власне лінгвістичні структури тексту; дискурсивна практика; соціальна практика. Досліджується зв'язок між інтертекстуальністю та інтердискурсивністю (за Н. Феркло). Наводяться деякі напрацювання та ідеї Л. Чоуліаракі, а саме її твердження, що соціальна практика є продуктом артикуляції різних її моментів, у якій стикаються різні виміри соціального. Аналізується концепція Р. Водак, за якою дискурс – це складний «візерунок» одночасних і послідовних взаємопов’язаних лінгвістичних актів, і будь-яке визначення «вмонтовується» в складні композиції та констеляції дій. Особливий акцент робиться на теорії планування тексту як процесу, що має три виміри: соціально-психологічний, когнітивний, лінгвістичний. Аналізуючи динамічні аспекти дискурсивного конструювання, автори звертаються до концепції Я. Торфінга, за якою порядок дискурсу є домінантним способом інтерпретації соціальних понять та дій, що встановився за певних соціальних та історичних обставин. Актуалізується методологічна пропозиція Тена ван Дейка, в межах якої критичний аналіз мови та комунікації включає в себе дослідження трьох аспектів: дискурс, пізнання, суспільство. Підкреслюється, що критичний дискурс-аналіз є напрямком досліджень, який виокремлюється на основі низки спільних принципів: дослідницький фокус на відносинах нерівності та влади; опора на нормативні уявлення; превалювання символічного аспекту; мова та мовлення як соціальні феномени. Розглядаються конструкціоністські концепції, де ключовим поняттям є твердження-вимоги, зокрема концепція «роботи над соціальними проблемами» Донілін Р. Лосеке, концепція стадій конструювання соціальних проблем Г. Блумера, «природна історія» соціальних проблем Джоела Беста, дослідження риторик та контрриторик П.Ібарри та Дж. Кітсьюза. При цьому аналізуються твердження-вимоги та чотири виміри риторики: риторичні ідіоми, лейтмотиви, стилі та контрриторичні стратегії. Пропонується модифікація класифікації стилів на основі трьох виділених ними критеріїв: «партикуляризм – універсалізм», «емоційність – емоційна нейтральність», «об’єктивація – суб’єктивація». Увага акцентується на концепції публічних арен проблем С. Хілгартнера та Ч. Боска та концепції ідеологічного спектаклю Мюрея Едельмана, який продовжує логіку Гі Дебора. Формулюються висновки щодо перспектив побудування загальної концептуальної схеми аналізу процесів дискурсивного конструювання соціальних проблем.