Вісник ХНУ імені В. Н. Каразіна. Серія «Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи» https://periodicals.karazin.ua/ssms <p>Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна серія "Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи" заснований у 1983 році.</p> <p>Фахове видання з соціологічних наук.</p> <p>У даному виданні представлені результати теоретичних та емпіричних досліджень сучасного суспільства відомих українських та зарубіжних учених, а також молодих науковців. Акцентовано увагу на актуальних проблемах та перспективах розвитку пострадянської соціології в умовах соціальних невизначеностей.</p> <p><em><strong>Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна серія «Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи» включено до переліку наукових фахових видань України (спеціальність - 054) з присвоєнням категорії «Б» (згідно Наказу МОН №409 від 17.03.2020).</strong></em>&nbsp;</p> V. N. Karazin Kharkiv National University uk-UA Вісник ХНУ імені В. Н. Каразіна. Серія «Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи» 2227-6521 Проблема теоретизування про / в соціології та проблематизація соціологічної теорії https://periodicals.karazin.ua/ssms/article/view/17272 <p><em>У статті аналізуються проблеми теоретизування в сучасній соціології, обмеження і проблеми, з якими стикаються соціологи при побудові соціологічної теорії в сучасних умовах. Автор досліджує різні модуси практикування і відтворення теорії в академічній соціології. Аналізується проблема статусу теорії в сучасній соціології, її академічних, дидактичних і соціальних репрезентаціях. Підкреслюється, що службове, підпорядковане, обмежене становище фундаментального осмислення в структурі сучасної соціології є небезпечним для (від)творення самої соціології. Наводяться і аналізуються типові практики і структури використання та (від)творення фундаментальної теорії в сучасній соціологічній науці. Окремий акцент зроблено на дослідженні дидактичних аспектів теоретизування як в аудиторії, так і за її межами. Тут найважливішим сюжетом виявляється зв'язок університетської освіти як виробництва універсального образу людини, з одного боку, і теоретичного, узагальнюючого, абстрагуючого мислення. Крім того, важливим аспектом є проблема соціальної та дисциплінарної ідентичності соціології, використання нею концептуального, категоріального і методологічного арсеналу в аргументації своєї автономності та епістемологічної легітимності. Досліджуються можливості розвитку теоретичного інструментарію соціології з позицій виробництва множинності як умови системного розвитку. Окремий акцент зроблено на ідеологічній, виховній, соціалізаційній, комунікативній функції фундаментальної теорії. Формулюється висновок про можливості та обмеження фундаментального теоретизування в соціології в сучасних соціальних і епістемологічних умовах.</em></p> Alexander Golikov Авторське право (c) 2021 2021-01-11 2021-01-11 45 7 15 10.26565/2227-6521-2020-45-01 Проблема моралі в історичному матеріалізмі першої половини ХХ сторіччя https://periodicals.karazin.ua/ssms/article/view/17281 <p><em>У статті проаналізовано елементи соціології моралі в історичному матеріалізмі першої половини ХХ століття. Автор вважає, що з кінця XIX століття в Російській імперії, а в 1920-ті роки в СРСР формувалася оригінальна школа марксистської соціології. Цей процес був перерваний у 1930-і роки. Представники цієї школи соціологією марксизму вважали історичний матеріалізм і пропонували його відповідним чином розвивати. Найбільш послідовно ця точка зору була представлена М.&nbsp;І.&nbsp;Бухаріним. Серед спільних тем теоретиків історичного матеріалізму того часу були нормативні способи регуляції суспільного життя, в першу чергу, мораль. Елементи соціології моралі в історичному матеріалізмі з'явилися у зв'язку з суперечностями в революційній практиці. Серед більшовицьких вождів були аскети і люди, які намагалися взяти від життя все. Протиріччя моральної практики розділяли партію більшовиків зверху донизу. У статті проаналізовані тексти О.&nbsp;О.&nbsp;Богданова, В.&nbsp;І.&nbsp;Леніна, М.&nbsp;І.&nbsp;Бухаріна, Є.&nbsp;О.&nbsp;Преображенського і Л.&nbsp;Д.&nbsp;Троцького. Показано, що більшовицькі теоретики формували різні вектори руху соціологічної теорії моралі. О.&nbsp;О.&nbsp;Богданов і М.&nbsp;І.&nbsp;Бухарін рухалися в напрямку обґрунтування соціалістичного гуманізму. В.&nbsp;І.&nbsp;Ленін, Л.&nbsp;Д.&nbsp;Троцький та Є.&nbsp;О.&nbsp;Преображенський розглядали мораль як систему утилітаристських класових норм. У троцькістської версії історичного матеріалізму теорія моралі була доведена до відверто антигуманних висновків.</em></p> Illya Kononov Авторське право (c) 2021 2021-01-11 2021-01-11 45 16 27 10.26565/2227-6521-2020-45-02 Соціальна роль підприємницької діяльності: історико-соціологічний вимір https://periodicals.karazin.ua/ssms/article/view/17282 <p><em>У статті проаналізовано роль підприємницької діяльності у розвитку суспільства. Визначено її сутність, соціоінтеграційний характер, системоутворювальні мотиви, економічні та позаекономічні функції. Особливий акцент зроблено на внеску Й. Шумпетера в розвиток соціологічної теорії підприємництва. Зазначено ефективність приватної ділової ініціативи в подоланні інертності масової свідомості, деструктивного традиціоналізму, соціальної аномії, бідності, маніпулятивного впливу. Підкреслено дієвість цінностей антрепренерства в усуненні широкого кола соціальних патологій. Акцентовано на проблемах корупції, халатності, кулуарності, непотизму, фаворитизму, телефонного права, особистісної відданості керівнику замість професіоналізму, абсолютизації політичної кар’єри, наявності дозвільно-бездіяльного класу, відсутності мотивації досягнення, що здебільшого є руйнівними атавізмами минулого. Зафіксовано наявність евристичного потенціалу певних лексичних конструкцій як «рентгенівських знімків», що здатні висвітлювати специфіку та відповідні вектори трансформації сучасного суспільства. Наведено приклади успішної побудови актуальних форматів репрезентативної культури в розвинутих країнах (насамперед за допомогою традиційних ЗМІ) для популяризації у публічному просторі таких емансипаційних цінностей, як професіоналізм, самореалізація, ринкова конкуренція, мотивація досягнення, свобода, соціальна довіра та відповідальність, толерантність тощо. Визначено найвидатніші постаті промислових революцій та процесів індустріалізації, а також резонансні підприємницькі винаходи, що суттєво змінили соціально-економічне обличчя світу. Надано характеристику відомих представників соціально-етичного бізнесу в Україні на межі ХІХ</em><em>–ХХ століть. У висновку зазначено, що ідеологічний проєкт – країна соціально відповідального бізнесу та ефективної виробничої праці є надзвичайно актуальним, оскільки його реалізація надала б кожній людині реальне право на рівних змагатися з іншими з огляду на результати власної професійної діяльності та відчувати можливість самореалізації у контексті актуальної парадигми цивілізованого світу – соціального підприємництва або, іншими словами, соціального маркетингу. Підкреслено, що людина, яка у своїй діяльності бере до уваги не лише питання економічного, але й позаекономічного прогресу суспільства, на сучасному етапі його розвитку стає носієм вагомого модернізаційного потенціалу.</em></p> Vadym Nikolenko Авторське право (c) 2021 2021-01-11 2021-01-11 45 28 35 10.26565/2227-6521-2020-45-03 Culture talk в умовах капіталістичного реалізму: як ми говоримо про культуру і чому це важливо https://periodicals.karazin.ua/ssms/article/view/17474 <p><em>Стаття присвячена дослідженню феномену повсякденної практики culture talk, пошукам найбільш придатної соціологічної оптики до вивчення даного феномену. Стрижневим завданням статті є визначення евристичного потенціалу синтезу теоретичних підходів Омара Лізардо і Марка Фішера в контексті аналізу соціальної практики culture talk. Особливу увагу приділено поняттю «капіталістичний реалізм», запропонованому Марком Фішером. Проаналізовано зв'язок капіталістичного реалізму з феноменом culture talk, специфіку прояву капіталістичного реалізму в сучасному українському суспільстві, зокрема в політичній сфері, культурних трансформаціях, інших соціальних процесах. Підкреслено, що дослідження практики culture talk не може обмежуватися виключно комунікативним аспектом, що цей феномен потребує всебічного вивчення. Акцентовано на тих особливостях концепції Омара Лізардо, які відкривають нові можливості емпіричного аналізу феномену culture talk в рамках кількісного і якісного соціологічного дослідження. Здійснено критичний аналіз ідеї Омара Лізардо, який представляє culture talk в якості соціації, тобто комунікації, яка не актуалізує конфлікт і здатна розвиватися заради самої себе. Зазначено, що поняття «капіталістичний реалізм» виводить аналіз практики culture talk з площини суто комунікативного аспекту до вивчення її як простору політичних, культурних та соціальних артикуляцій агентів. Доведено, що феномен culture talk містить елементи політичної, ідеологічної, класової дискусій. Наведено деякі приклади таких дискусій, характерних для сучасного українського суспільства. Наголошено на можливості подальшого наукового, зокрема соціологічного, вивчення культурного споживання та естетичних категорій в рамках представленої теоретико-методологічної моделі, а саме синтезу теоретичних напрацювань Омара Лізардо та Марка Фішера.</em></p> Konstantin Belozyorov Авторське право (c) 2021 Вісник ХНУ імені В. Н. Каразіна. Серія «Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи» 2021-07-13 2021-07-13 45 36 45 Безпечність життєвого простору українців: аналіз суб’єктивних оцінок https://periodicals.karazin.ua/ssms/article/view/17286 <p>Стаття присвячена аналізу численних емпіричних соціологічних досліджень вітчизняних науковців щодо суб’єктивних оцінок українців безпечності свого життєвого простору. Підкреслено, що життєвий простір особистості включає компоненти ієрархічної структури, які тісно взаємопов’язані один з одним. Акцентовано увагу на тому, що безпека життєвого простору на рівні всього суспільства залежить від безпечності життєвого простору особистості, саме тому інтерпретація безпеки має сенс лише у контексті суб’єктивного оцінювання нею (особистістю) рівня безпеки свої життєдіяльності. Зазначено, що в умовах нестабільної соціальної ситуації стрімко зростає число людей із деформованою потребою безпеки, спричиненою відчуттям незадоволеності теперішнім станом та (або) відсутністю впевненості в майбутньому, що призводить до руйнування особистості, поширення страхів, стресу, зниження або повної відсутності культури безпеки життєдіяльності. Наведено висновки автора щодо рівня, об’єктивних та суб’єктивних чинників безпечності життєвого простору українців, які ґрунтуються на даних опитувань громадської думки, проведених фахівцями Інституту соціології НАНУ (1992–2018), Соціологічною асоціацією України (2017), соціологічною групою «Рейтинг» (2011–2013), Центром «Соціальний моніторинг», Українським інститутом соціальних досліджень імені Олександра Яременка (2018–2019), Ipsos Global Advisor (2020). На основі аналізу результатів дослідження «Портрети регіонів» (2018) здійснено кластеризацію регіонів України за рівнем їхньої безпеки. Визначено рейтинг страхів, тривог та занепокоєнь українців. Доведено, що отримані дані корелюють із характером їхніх уявлень про завтрашній день. Зазначено, що більшості жителів України властивий поміркований оптимізм, вони однаковою мірою відчувають як почуття тривоги, так і почуття надії. Визначено, що спілкування українців, з огляду на високий рівень їхньої тривожності, стає вибірковим, емоційно нерівномірним і обмежується невеликим колом осіб. Як наслідок, у них спостерігається підвищена агресивність, подекуди апатія, безініціативність, ускладнення взаємозв’язків з навколишнім світом, пригнічення якостей життєстійкості та життєорганізованості.</p> Lyudmila Kalashnikova Авторське право (c) 2021 2021-01-11 2021-01-11 45 46 57 10.26565/2227-6521-2020-45-05 Повсякденність сучасної сім’ї: практики та ризики в умовах суспільства, що змінюється (кейс Харкова) https://periodicals.karazin.ua/ssms/article/view/17505 <p><em>У статті на основі результатів емпіричного соціологічного дослідження, здійсненого на замовлення Департаменту сім’ї, молоді та спорту Харківської міської ради фахівцями соціологічного факультету Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна в травні-липні 2020 року, аналізуються повсякденні практики сучасних харківських сімей, а також ті ризики, з якими вони стикаються в суспільстві, що експоненційно змінюється. Визначається спільне та відмінне в реалізації цих практик та проявах ризиків у сім’ях трьох типів: звичайних, багатодітних та сім’ях у складних життєвих обставинах. Акцентується увага на внутрішньородинних стосунках, зокрема розподілі сімейних обов’язків; психологічному кліматі сім’ї, ролі найстаршого покоління в його поліпшенні / погіршенні; причинах сімейних конфліктів, що відбуваються як між подружжям, так і між батьками та дітьми; на дозвіллєвих практиках, сімейних святих та традиціях; на родинних проблемах та ролі у їхньому вирішенні як самої сім’ї, так і органів місцевої та державної влади. Підкреслюється, що, незважаючи на такі негативні зовнішні фактори, як епідемія COVID-19, дистанційне навчання, перманентні економічна та політична кризи, які не могли не позначитися на матеріальному стані сімей харків’ян, їхніх настроях, психологічному самопочутті, внутрішньосімейні взаємовідносини на тільки не погіршилися, а в деяких випадках навіть покращились, стали більш довірливими. Зазначається, що серед проблем сучасних сімей, окрім матеріальних, чи не найбільш болючою є ризик поширення інтернет-залежності підлітків, їхнє захоплення перебуванням у віртуальній реальності. Робиться висновок про те, що вирішення цієї, як і багатьох інших сімейних проблем, можливо як за умов мобілізації власних ресурсів усіх членів родини, так і завдяки реалізації комплексу спеціальних заходів загальнонаціонального характеру. Формулюються рекомендації та пропозиції щодо покращення роботи органів місцевого самоврядування, що опікуються проблемами сімей. Визначаються основні напрями подальших наукових, у тому числі міждисциплінарних, досліджень повсякденних практик та ризиків харківських сімей, зокрема впливу дистанційного навчання дітей на стосунки в родині.</em></p> Liudmyla Sokurianska Svitlana Vakulenko Авторське право (c) 2021 Вісник ХНУ імені В. Н. Каразіна. Серія «Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи» 2021-07-15 2021-07-15 45 58 68 Материнські практики та ідентичності: темпорально-просторовий розподіл https://periodicals.karazin.ua/ssms/article/view/17287 <p><em>У статті представлено аналіз материнських ідентичностей крізь призму темпорально-просторового розподілу повсякденних материнських практик. Описано маркери, за допомогою яких жінки визначають материнські ідентичності, чинники їх конструювання, патерни «ідеальної матусі» та просторово-часовий розподіл повсякденних практик материнства в контексті визначення жінками своєї материнської ролі. Проаналізовано теоретико-методологічні підходи до вивчення материнства, зокрема, розкрито можливості застосування діяльнісно-структурного підходу до аналізу материнських ідентичностей та актуальність понять «ландшафту турботи», «гетоїзації материнства», «темпоральної бідності» у контексті дослідження сучасних повсякденних материнських практик. Застосування структурно-діяльнісної концепції дозволило здійснити аналіз повсякденних практик материнства у часово-просторовому розрізі, а, відповідно, - виявити основні умови структурування практик материнства жінок з різними сімейними та трудовими&nbsp; статусами. В роботі підкреслюється, що материнські ідентичності не є жорстко заданими і створюють можливості вибору з досить широкого набору культурних зразків, виступаючи результатом індивідуальних життєвих проєктів. Однією з головних суперечностей сьогодення в цій сфері можна вважати протиріччя між, з одного боку, вимогами ринку праці та процесами індивідуалізації, що спричиняють активне залучення матерів у сферу зайнятості та, з іншого боку, поширенням практик «інтенсивного» та «відповідального» дитиноцентричного материнства в сучасній батьківській культурі. Ці практики стають дедалі інтенсивнішими в сенсі часу, уваги й зусиль, які матері приділяють піклуванню про своїх дітей. У статті робиться висновок, що подібне «інтенсивне материнство» виступає як замісний, компенсаторний механізм функціонування інституту батьківства в умовах незадовільного (недосконалого) соціально-економічного середовища, а також традиційного для нашого суспільства гендерного перекосу на користь жінок у виконанні сімейних обов’язків та батьківських функцій. </em></p> Vera Kutyreva Julia Lavoshnyk Авторське право (c) 2021 2021-01-11 2021-01-11 45 69 76 10.26565/2227-6521-2020-45-07 Що думають студенти про українську вищу освіту в умовах пандемії COVID-19 https://periodicals.karazin.ua/ssms/article/view/17692 <p>У статті здійснено аналіз результатів низки емпіричних досліджень модифікації світової та вітчизняної системи освіти в ситуації пандемії COVID-19 та запровадження карантинних обмежень включно із переходом на дистанційне навчання. Зроблено висновок про дисперсний несистематичний характер цих досліджень, а в умовах України – про їхню недостатню репрезентативність через використання переважно онлайн-методів, зосередженість на вивченні стану освіти в її середній ланці тощо. Проаналізовано дані комплексного репрезентативного дослідження «Як живе молодь України у час COVID-19», здійсненого за участю одного з авторів статті. У публікації викладено презентацію та інтерпретацію тієї частини отриманих в межах цього дослідження результатів, яка стосувалася ставлення молоді, зокрема і студентів, до змін в освіті в період першої хвилі пандемії у квітні-червні 2020 р. Виявлено головні тренди оціночних суджень опитаних, висвітлено індивідуальний досвід студентів щодо адаптивності до нових умов навчання, а також їхні уявлення щодо можливостей у цій сфері. Підкреслено, що респонденти, які навчаються у закладах вищої освіти, констатують факт недостатньої підготовленості системи вищої освіти до нової форс-мажорної ситуації, проведення навчання в дистанційному форматі, говорять про неготовність частини студентської молоді до нових умов організації навчального процесу. Відзначені прояви соціальної нерівності в ресурсах отримання якісної освіти її реципієнтами. Водночас наголошено, що рівень негативного впливу пандемії на освіту був найнижчим саме в системі вищої освіти України; студенти вишів продемонстрували досить високий ступінь адаптованості до нових умов навчання. сформульовано низку пропозицій, спрямованих на покращення якості навчального процесу в ситуації ймовірних нових спалахів COVID-19.</p> Nataliya Chernysh Tetyana Prykhodko Авторське право (c) 2021 Вісник ХНУ імені В. Н. Каразіна. Серія «Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи» 2021-08-20 2021-08-20 45 77 85 10.26565/2227-6521-2020-45-08