Сторінки історії фотомедицини: техніка діагностичного просвічування у 1860-1880-ті роки
Анотація
У перших апаратах для діагностичного просвічування тканин і органів у якості джерела світла за- стосовували платиновий дріт (або пластинку), нагрітий до бiлого струмом від акумуляторів і захищений скляним екраном. Маючи невеликий зовнішній діаметр, такий апарат міг бути введений у внутрішні порожнини тіла крізь природні отвори. У другій половині 1860-х - початку 1870-х рр. в Російській імперії був створений ряд конструкцій цього типу, в тому числі з водяним охолодженням і більш потужним елек- тродуговим джерелом світла. Однак, не зустрівши практичної підтримки з боку лікарів та виробників медичної апаратури, піонери діагностичного просвічування знижували свою активність у цьому напрямку. Петербурзький фізик і електротехнік Д.О.Лачинов, повернувшись до роботи після конфлікту з зако- ном, продемонстрував в 1873 р. свій удосконалений апарат на IV з’їзді російських природознавців в Казані. Однак і цього разу вітчизняні лікарі не прислухалися до його пропозицій провести випробування просвiчу- вача на хворих. Як наслідок, Д.О.Лачинов поступово відійшов від теми медичного застосування електрич- ного світла, хоча продовжував займатися суміжними питаннями — фотометрією, фотографуванням вольтової дуги, електричних розрядів в газовому середовищі та в вакуумі, оптимізацією спільної роботи різних джерел світла. Але в історію науки він увійшов завдяки рішенню ряду інших, більш важливих питань електротехніки, великій кількості винаходів, роботі в якості патентного експерта.
Харківський професор I.П.Лазаревiч наполегливо продовжував удосконалювати і застосовувати у своїй клініці винайдений ним у 1868 р. просвiчувач-диафаноскоп для дослідження гінекологічних хворих. Лазаревiч не публікував отримані результати в окремих статтях, однак включив їх короткий опис та схеми апаратів у два видання свого «Курсу акушерства»: перше вийшло в 1877–1879 рр. у Харкові, а друге, перероблене і доповнене — в 1894 р. в Петербурзі. Переїхавши до столиці у 1886 р., I.П Лазаревiч став застосовувати в якості джерела світла лампу розжарювання Едісона з вакуумною колбою. Він використовував диафаноскоп для дослідження будови людського зародка, спостерігаючи в останньому послідовний процес окостеніння і розвитку судин і органів.
Колишній київський лікар В.А.Мiллiот, який першим в 1867 р. продемонстрував у Парижі свій про- свiчувач, а потім удосконалiв його для діагностики захворювань шлунка і сечового міхура, так і не зумів організувати клінічні випробування цих апаратів. З 1870 р. Мiллiот остаточно переселився у Францію. Він утримував приватний санаторій на березі Середземного моря поблизу Тулона, а з 1880-х рр. працював колоніальним лікарем берегових поселень в Алжирі. В.А.Мiллiот продовжував друкувати наукові праці, але всі вони торкалися інших тем. Лише на відкриття В.К.Рентгеном Х-променів, які обіцяли реалізувати давню мрію Мiллiота — «зробити людський організм просвічуючим, як пальці руки, поставлені перед свiч- кою», він відгукнувся статтею «Фотоорганоскопiя»: адже промені Рентгена теж світло, тільки невидиме. Швидкий розвиток рентгеноскопії та рентгенографії надовго відсунули на задній план просвічування видимим світлом, більш безпечне і (потенційно) більш інформативне для діагностики завдяки багатству кольорів. Але досвід внутрішньопорожнинного електричного просвічування послужив основою для розробки ендоскопічних апаратів з дистальными джерелами світла.
Завантаження
Посилання
Дневник Второго съезда Общества русских врачей, издаваемый правлением Второго съезда под редакцией проф. А.А.Боброва. – М.: Печатня С.П.Яковлева, 1887. – 192 с.
Курс акушерства И.П.Лазаревича, заслуженного профессора акушерства и женскихболезней. Издание второе, совершенно переработанное и пополненное. Т. I. – С.-Петербург: Издание К.Л.Риккера, 1892. – 410 с.; Т. II. – С.-Пб.: Издание К.Л.Риккера, 1892. – 726 с.
Курс акушерства Ивана Лазаревича, ординарного профессора директора клиники акушерской и женских болезней при Императорском Харьковском университете. Часть первая. – Харьков : Типография М.Зильберберга, 1877. – 337 с.
Масалитинов Г.А. Некролог профессора И.П.Лазаревича // Журнал акушерства и женских болезней. – 1902. – № 10. – С. 1065-1116.
Протоколы секционных заседаний IV Съезда русских естествоиспытателей в Казани.- Казань: Лито- и типография К.А.Тилли, 1873. – Первое заседание секции научной медицины (22 августа 1873 г.). – С. 2.
Ржонсницкий Б.Н. Дмитрий Александрович Лачинов. Жизнь и труды. – М.-Л.: Государственное энергетическое издательство, 1955. – 352 с. (С. 105-111)
Селицкий С.А. Иван Павлович Лазаревич (1829-1902). К 25-летию со дня кончины // Врачебное дело. – 1927. – № 14-15 (1 августа 1927 г.). – С. 1034-1036.
Скробанский К.К. Памяти профессора Ивана Павловича Лазаревича // Журнал акушерства и женских болезней. – 1928. – Т. 39, кн. 1. – С. 1-4; Бржезинский В.А. Акушерские щипцы русской школы. 826 случаев применения щипцов Лазаревича-Федорова // Там же. – С. 5-22; Вербов Я.Ф. О русском акушере Лазаревиче (1829-1902) и о русских акушерских щипцах // Там же. – С. 23-27.
Хасапов Б.Г. К истории создания электрической лампочки накаливания // Электричество. – 1991. – № 10. – С. 79-81.
Schramm J. Ueber die diaphanoscopishe Untersuchung der weiblichen Beckenorgane // Deutsche Zeitschrift für practische Medicin. – 1876. – № 32.
