НАРОДЖЕННЯ МОДЕРНОЇ СУВЕРЕННОЇ ДЕРЖАВИ І «ДЕПЕРСОНАЛІЗАЦІЯ» МІЖНАРОДНОГО ПРАВА (КІНЕЦЬ XVI – ПОЧАТОК XIX ст.)

Анотація

Здійснено історико-правовий аналіз процесу становлення модерної суверенної держави та його наслідків для архітектоніки міжнародного права протягом кінця XVI – початку XIX ст. Показано, що утвердження суверенітету як основного принципу політичної організації спричинило радикальну трансформацію міжнародно-правового порядку – від середньовічного універсалізму з багатошаровою структурою влади та множинністю суб’єктів до державоцентричної системи, у якій саме держава постає єдиним і винятковим носієм міжнародної правосуб’єктності.

Доведено, що процес «деперсоналізації» міжнародного права, тобто витіснення індивіда з кола безпосередніх суб’єктів правовідносин, був закономірним результатом формування модерної державності. В середньовічному порядку певні категорії осіб (купці, дипломати, представники привілейованих корпорацій) могли виступати учасниками міжнародних відносин. Проте з переходом до суверенітету, концептуально оформленого у працях Жана Бодена та Гуго Гроція, а пізніше закріпленого у доктрині Пуфендорфа, Бяйнкерсхука та Ваттеля, міжнародне право набуло виразно інституційного, міждержавного характеру. Вестфальський мир 1648 року символізував цю трансформацію, прийнявши за основу міжнародних відносин принципи територіальної цілісності, рівності та невтручання. Ці базові принципи визначали державу як єдину повноцінну юридичну особу на міжнародній арені.

Окрему увагу приділено інтелектуальним і концептуальним аспектам процесу деперсоналізації: перехід від династійно-особистісної логіки зовнішніх відносин до раціоналізованої взаємодії держав; формування інституційного дипломатичного і військового механізму; закріплення доктрини війни як прерогативи суверенів. Ці зміни супроводжувалися не лише звуженням юридичної видимості особи, але й утвердженням позитивістського підходу до міжнародного права як системи, що регулює виключно міждержавні відносини.

Зроблено відповідні узагальнення та висновки, де зокрема зазначено, що історичне витіснення індивіда з міжнародного правопорядку мало довготривалі наслідки для структури міжнародного права XIX–XX ст., але водночас заклало підґрунтя для сучасних дискусій про співвідношення суверенітету та прав людини, міжнародної відповідальності держав і правосуб’єктності особи. Наголошено, що вивчення історії деперсоналізації міжнародного права дозволяє краще зрозуміти походження сучасного глобального правопорядку та суперечності, які й сьогодні визначають баланс між державою та індивідом у міжнародно-правовій системі.