РОЛЬ І МІСЦЕ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ В СФЕРІ ОБОРОНИ: ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ, СТАН І ВИКЛИКИ

Анотація

Вступ. У статті досліджено фундаментальну трансформацію ролі та місця органів місцевого самоврядування (ОМС) в системі національної безпеки і оборони України, що відбулася внаслідок повномасштабного вторгнення Російської Федерації. Актуальність теми зумовлена тим, що ОМС, історично виконуючи лише делеговані державою адміністративні функції, перетворилися на одного з ключових суб’єктів національного спротиву, що виявило значні прогалини у законодавстві та потребує наукового осмислення. Метою статті є комплексний аналіз еволюції повноважень, правового статусу та практичної ролі ОМС в оборонній сфері.  

Короткий зміст основних результатів дослідження. Проаналізовано еволюцію повноважень ОМС від пасивної парадигми «сприяння» (1997–2021 рр.), що обмежувалася мобілізаційними та обліковими функціями, до проактивної моделі «участі та відповідальності», закладеної Законом «Про основи національного спротиву» та остаточно реалізованої в умовах воєнного стану. Розглянуто моделі взаємодії ОМС з військовими адміністраціями: «синергію та субординацію» в тилових регіонах та «заміщення» на прифронтових територіях. Систематизовано практику фінансової підтримки Сил оборони з місцевих бюджетів, виявлено ключові механізми (цільові програми, субвенції, прямі закупівлі) та наведено приклади провідних муніципалітетів. Розкрито основні правові та фіскальні виклики, зокрема колізію з Бюджетним кодексом, проблему «військового ПДФО» та подальшу легалізацію допомоги армії.  

Висновок. Доведено, що ОМС перетворилися на невід’ємний елемент стійкості держави, реалізуючи концепцію «громади-фортеці». Сформульовано висновок про перехід від централізованої до мережевої моделі оборони, де ОМС є повноцінним суб’єктом. Водночас вилучення «військового ПДФО» створило парадокс: держава легалізувала право громад допомагати, але суттєво обмежила їхню фінансову спроможність, що є головним викликом для сталості нової парадигми.