Поняття «державної політики щодо діяльності православних церков» та особливості її формування

Анотація

У статті досліджено та обґрунтовано поняття «державна політика щодо діяльності православних церков» як напрям публічної політики України у конфесійній сфері. Визначено, що державне регулювання поширюється виключно на практичні, зовнішні аспекти функціонування релігійних організацій, а духовна складова залишається поза межами управлінського впливу. Акцентовано на правовому підґрунті формування такої політики: положеннях Конституції України, законодавства про свободу совісті, законодавчих актах, спрямованих на захист національної безпеки в умовах збройної агресії РФ. Розкрито сутність і напрями діяльності православних церков (богослужбова, організаційно-управлінська, освітня, культурна, соціальна, міжконфесійна та державна взаємодія), визначено межі та механізми державного регулювання кожного з них. Сформульовано цілі, завдання та функції державної політики (регулятивна, організаційна, контролююча, інтеграційна, забезпечувальна, медіаційна, інформаційна, соціальна), окреслено коло її суб’єктів, об’єктів і принципів (верховенство права, інклюзивність, соціальна відповідальність, відокремленість церкви від держави). Обґрунтовано висновок, що ефективність державної політики щодо діяльності православних церков залежить від узгодженості цілей, завдань і функцій із принципами верховенства права, інклюзивності та дотримання прав людини, що забезпечує стабільне правове поле, зниження конфліктності й підвищення якості публічного управління у конфесійній сфері. Ідентифіковано особливості сучасних концептуальних засад формування державної політики України щодо діяльності православних церков. Запропонований підхід формує методологічну базу для стратегічних і ситуативних рішень держави у взаємодії з православними юрисдикціями, сприяючи одночасно безпековій стійкості, збереженню релігійної свободи та розвитку партнерської моделі державно-церковних відносин.