Публічний механізм як інструментальна інстанція публічної політики: концептуалізація, еволюція в Україні та формула індексного виміру

Анотація

У статті здійснено концептуальне розмежування категорій «механізм державного управління», «механізм публічного управління» та «публічний механізм» у контексті сучасної теорії публічного управління й демократичного врядування. На основі аналізу етимологічних та словникових джерел уточнюється зміст понять «публічний» і «механізм», що дозволяє інтерпретувати публічний механізм як організовану, але адаптивну систему взаємодії суб’єктів влади та громадянського суспільства, зорієнтовану на досягнення публічного блага. Показано, що механічне поєднання цих понять створює ризик концептуального оксюморону, оскільки поєднує структурованість із стохастичною, емерджентною природою публічної сфери. Для подолання цієї суперечності публічний механізм трактується як функціонально-цільова інстанція реалізації механізму публічного управління у конкретних сферах політики.

Систематизовано підходи українських і зарубіжних дослідників до розуміння публічних механізмів у сферах регіональної політики, інновацій, охорони здоров’я, судової системи, управління етнополітичними конфліктами, взаємодії бізнесу та влади. На підставі цього запропоновано авторське визначення публічного механізму як інтегративної системи, що поєднує суб’єктний, інституційний, нормативно-правовий, процедурно-інструментальний, інформаційно-комунікаційний та координаційно-зворотний компоненти. Їх взаємодія формалізується через формулу публічного механізму: ПМ = (С + І + Н + П + Ін + К) → Р(пб), де результатом виступає публічне благо – справедливість, безпека, добробут, сталий розвиток і довіра до влади.

У статті здійснено періодизацію еволюції публічних механізмів в Україні від 1990-х років до воєнного часу: від зародження базових інститутів демократії – до розбудови цифрових і антикризових механізмів участі. Виділено чотири етапи, пов’язані з інституціоналізацією місцевого самоврядування, впливом «Помаранчевої революції», «Революції Гідності» та повномасштабної агресії. Запропоновано класифікацію публічних механізмів за сферою застосування, ступенем участі громадян, джерелом ініціативи та часом дії (постійні й тимчасові/антикризові механізми). Обґрунтовано, що публічні механізми виступають ключовим ресурсом реалізації Цілей сталого розвитку 16 «Мир, справедливість і сильні інститути» та 17 «Партнерство заради цілей», забезпечують легітимацію управлінських рішень, підзвітність, прозорість і стійкість публічної влади. Отримані результати формують підґрунтя для подальшої розробки індексної моделі оцінювання ефективності публічних механізмів у конкретних політичних сферах, зокрема в царині протидії дезінформації.