Супутникова інфраструктура для державного потенціалу: глобальні тенденції та українські шляхи до сталого розвитку

Анотація

У цій статті розглядається, як супутникова інфраструктура – супутниковий зв'язок, спостереження за Землею та супутникова навігація – може функціонувати як основний державний потенціал, забезпечуючи кращу політику, надання послуг та стійкість. Мета полягає в синтезі глобальних технологічних та ринкових тенденцій, перетворенні їх на релевантні для управління висновки та пропозиції українських шляхів, що прискорюють сталий розвиток. Методологічно дослідження поєднує структурований огляд стандартів та галузевих даних з порівняльним бенчмаркінгом політичних інструментів, картографуванням пріоритетних випадків використання в державному секторі на основі попиту та оцінкою доцільності та впливу, яка ґрунтується на дорожній карті впровадження на 2025–2030 роки.

В аналізі визначено п'ять змін, які змінюють набір можливостей для урядів: швидке розгортання сузір'їв низькоорієнтованих навколоземних орбіт (LEO); стандартизація неземних мереж, що забезпечують прямі послуги на пристрої; розвиток аналітики EO на основі штучного інтелекту; модернізація безпечної та високоточної GNSS; та розвиток екосистем відкритих даних та державно-приватного партнерства. Ці зміни, коли вони організовані як інтегровані платформи, покращують інклюзивність (охоплення та доступність для громадян та малих та середніх підприємств), стійкість (надлишкові комунікації та моніторинг ризиків), продуктивність (оптимізація в сільському господарстві, енергетиці та логістиці) та управління (планування на основі доказів та впровадження цифрових двійників).

Для України в документі пропонується послідовний порядок денний: короткострокові пілотні проекти в NTN/прямий зв'язок на пристрій, послуги EO-AI та безпечні GNSS для критичної інфраструктури; середньострокове створення спільних наземних та периферійних активів і сумісних ринків даних; та довгострокова інституціоналізація через цілеспрямовані закупівлі, управління спектром та розвиток можливостей. Цей внесок являє собою орієнтовану на впровадження структуру, яка пов'язує конкретні потреби державного сектору з технологічними стеками та вимірюваними результатами, пропонуючи практичний план використання супутникової інфраструктури для зміцнення державного потенціалу та забезпечення сталого розвитку.