Цифрова трансформація юрисдикцій: виклик для традиційного публічного управління чи закономірна еволюція?

Анотація

Стаття досліджує трансформацію традиційних моделей державного управління під впливом цифровізації юрисдикцій, яка створює нові виклики для суверенітету та механізмів контролю. Головна ідея статті у тому, що ефективна цифрова трансформація юрисдикцій потребує створення нових управлінських моделей, що інтегрують технологічні інновації з адаптивними механізмами державного контролю. Дослідження базується на інституційному підході у поєднанні з неоінституційною теорією та концепцією мережевого врядування, використовуючи компаративний аналіз досвіду США, ЄС, Японії, Швейцарії та інших країн у сфері адаптивного регулювання цифрових технологій. Автори виявили три ключові підстави трансформації: зміну природи інформації як ресурсу влади, детериторіалізацію влади через створення транскордонних цифрових просторів та появу альтернативних джерел легітимності. Платформізація суспільних відносин, алгоритмізація процесів прийняття рішень та блокчейн-технології створили паралельні системи врядування, що функціонують поза традиційною державною ієрархією. Дослідження систематизує світовий досвід створення адаптивних механізмів державного контролю через чотири групи інструментів: експериментальні режими регулювання (фінтех-пісочниці), ризик-базовані рамкові акти, процедури алгоритмічного оцінювання та безперервний регуляторний моніторинг.

Виявлено три основні моделі адаптивного регулювання: американську децентралізовану, європейську централізовану та японську кооперативну. Запропоновано п'ять напрямів формування нових управлінських моделей: гібридні інституційні структури, мережеві форми координації, адаптивні регуляторні механізми, цифрова демократія та міжнародна координація. Практичним прикладом інтеграції технологічних інновацій з адаптивними механізмами державного контролю слугує досвід української Системи Bitbon, яка демонструє можливості токенізації, мета-контрактів та децентралізованої координації для подолання проблем юрисдикційного розмиття. Основні висновки підкреслюють необхідність переходу від моноцентричної до поліцентричної системи управління з множинними акторами та джерелами влади. Для українського контексту рекомендується впровадження модульної, ризик-орієнтованої системи контролю з циклічним підходом «виявлення–експеримент–оцінка–корекція» та створення «umbrella sandboxes» для координації між регуляторами.