Концепти зв'язків людини та простору: теоретико-методологічна систематизація

Анотація

Метою цієї статті є теоретико-методологічний аналіз та систематизація міждисциплінарних концептів, які описують взаємозв'язки людини та простору. Актуальність роботи зумовлена наявністю семантичної та лінгвістичної плутанини в термінологічному апараті низки наукових галузей (географії, психології, соціології), у яких різні терміни використовуються для опису зв'язків людини та простору. Автор акцентує на тому, що систематизація цих концепцій є критично необхідною для проведення подальших досліджень цих зв’язків, особливо в умовах соціальних потрясінь, війни та вимушеної міграції, тому що їхнє адекватне розуміння може відіграти суттєву роль у відновленні та ревіталізації понівечених війною територій та у створенні стійких громад в повоєнній Україні.

Методологічна основа дослідження спирається на загальнонаукові методи аналізу, синтезу та порівняння, що дозволило розкласти існуючі теоретичні підходи до дослідження взаємозв'язків людини та простору і згрупувати їх за чотирма науковими парадигмами. Феноменологічна парадигма фокусується на суб'єктивному переживанні простору та охоплює концепти «відчуття місця», «топофілія», «вкоріненість», «включеність» і «безмісцевість». У цьому контексті диференційовано об'єктивне поняття ідентичності самого місця та ідентифікацію людини з місцем, а також визначено механізми формування відчуття місця. Соціально-психологічна парадигма розглядає простір через призму його інтеграції у структуру особистості. Вона оперує концептом «просторова ідентичність» як когнітивним каркасом самоідентифікації індивіда та виділяє традиційний і активний типи емоційної «прив'язаності до місця». Соціально-конструктивістська парадигма переносить рівень аналізу на надіндивідуальні об'єкти, де концепти «регіональна ідентичність» та «територіальна ідентичність» розглядаються як динамічні соціальні конструкти. Увага акцентується на процесах інституціоналізації територій та партисипативному конструюванні образу простору місцевою владою та спільнотами. Синтетична парадигма поєднує погляди інших парадигм, а саме суб'єктивний досвід з об'єктивними культурними, економічними та політичними факторами та дискурсами. Українська суспільно-географічна школа також застосовує синтетичний підхід до вивчення зв’язків людини та простору.

У результаті дослідження виявлено, що термінологічне різноманіття зумовлене різницею підходів до дослідження взаємозв'язків простору та людини, а термінології не суперечать одна одній, окрім декількох понять. Феноменологія здатна описувати індивідуальний досвід, психологія — процес його вбудовування в особистість, а конструктивізм — механізми соціального виробництва просторових ідентичностей на рівні груп. Здійснена систематизація дозволяє чітко розмежувати сферу застосування кожного поняття та формує теоретичне підґрунтя для подальших міждисциплінарних досліджень концептів зв'язків людини та простору.