Часопис соціально-економічної географії

Методи та підходи до визначення меж агломерацій (на прикладі Харківської області)

Kateryna Kravchenko — 2020-06-02

Зміна суспільних відносин в Україні, її перехід до постіндустріального суспільства, структурні зрушення у регіональному розвитку призводять в сучасних умовах до змін у територіальній організації суспільства, що безпосередньо впливає на тенденції регіонального розвитку. Найвищою формою територіальної організації суспільства є агломераційні утворення – міські агломерації, визначення меж яких є важливим етапом у процесі дослідження агломераційних утворень та управлінні регіональним розвитком. Адже необхідно чітко усвідомлювати особливості території, на яку повинен поширюватись управлінський вплив, та кількість міськрад, діяльність яких необхідно узгоджувати при реалізації регіональної політики, спрямованої на комплексний розвиток певної територіальної одиниці. Метою роботи є аналіз існуючих методів, підходів та методик для визначення меж агломерацій, розробка алгоритму встановлення її меж та його апробація на матеріалах Харківської області.

Представлено основні теоретичні та методичні вихідні положення делімітації меж агломерацій, визначено підходи, методи та методики, їхні кількісні та якісні критерії, показники тощо. Обґрунтовано авторський алгоритм встановлення меж агломерації, зазначено вихідні положення, ключові показники, коефіцієнти та індекси. Запропонований алгоритм апробовано на матеріалах Харківської області. Встановлено, що Харківська агломерація є моноцентричною та достатньо добре сформованою. Коефіцієнт розвиненості Харківської міської агломерації складає 30,7, коефіцієнт агломеративності – 0,13, індекс агломеративності – 0,25, що підтверджує високий рівень розвитку даної агломерації та значну поляризуючу дію міста Харків. Застосовані показники концентрації та густоти розселення населення, транспортної доступності, дозволили встановити, що Харківська агломерація має потужний організаційний центр розвитку – місто Харків, поляризуюча дія якого у більшій мірі проявляється в двох районах – Харківському та Дергачівському, які і формують центральну зону агломерації. Радіально-променевими зв’язками центр агломерації сполучається і з віддаленими центрами периферійних районів транспортним та іншими видами зв’язків, що і формує зовнішню зону у складі Богодухівського, Валківського, Вовчанського, Зміївського, Золочівського, Нововодолазького, Печенізького та Чугуївського районыв. На основі проведеного дослідження, виходячи із принципу суперпозиції, представлено авторське бачення делімітації меж Харківської агломерації у 2019 р. Зона впливу організаційних функцій центру розповсюджується на радіус 70 км, але існують значні територіальні диспропорції розвитку центра та периферії агломерації.

Місто Харків перетягує на себе більшість функцій: управлінську, економічну, соціальну, інфраструктурну та рекреаційну, що певною мірою стримує розвиток малих міст, що входять до агломерації. Зазначені сильні сторони Харківської агломерації, а також виокремлені пріоритетні напрями розвитку. З огляду на те, що Харківська агломерація є моноцентричною, і в її межах, як і в області, прослідковується різка нерівномірність розвитку центра та периферії, ефективне управління та вирішення питань гіпертрофованого розвитку міста, планування території та інфраструктурного розвитку дозволить знівелювати дану ситуацію та сприяти переходу області до поліцентричної моделі просторової організації, відповідно й зменшення територіальних диспропорцій рівня та якості життя населення Харківського регіону.

Ретроспектива української суспільної географії: cпроба періодизації розвитку

Ярослав Олійник — 2020-06-02

Дослідження присвячене обґрунтуванню нової моделі періодизації розвитку суспільної географії в Україні на базі об’єктивних закономірностей функціювання науки. Аргументовано доведено актуальність та значущість пропонованої роботи для вітчизняної науки в контексті відсутності загальноприйнятої періодизації розвитку української суспільної географії. Уніфіковано різноманітність поглядів на вказану вище проблему в Україні, основну увагу закцентовано на врахуванні внутрішніх чинників розвитку суспільної географії, що так само вможливило визначення етапів і періодів її становлення в Україні в руслі найголовніших концепцій, які визначали методологічний статус науки на тому чи тому етапі. Схарактеризовано суспільну географію в межах формування науки в Україні. Доведено, що зародження суспільної географії в Україні датоване останньою чвертю ХІХ ст., остаточне ж її оформлення – першою чвертю ХХ ст., на початку минулого століття відбулася інституалізація географії в самостійну галузь знань, яка сфокусувала в собі природничо-географічні, демогеографічні, етногеографічні, політико-географічні й економіко-географічні знання про територію України. Ключовою в цьому зв’язку була діяльність С. Рудницького. Саме з ним пов’язуємо початок сучасної географії в Україні загалом і суспільної географії зокрема, з урахуванням європейських традицій та власного інтелектуального потенціалу.

Авторський підхід уможливив виокремлення трьох етапів з відповідними періодами: 1-й етап – кін. ХІХ – поч. ХХ ст.: 1873–1904 рр.; 1905–1917 рр.; 1918–1921 рр.; 2-й етап – сер. ХХ ст.: 1922–1933 рр.; 1934–1963 рр.; 1964–1990 рр.; 3-й етап – кін. ХХ – поч. ХХІ ст.: 1991–2020 рр. Вирізнено найвагоміші характеристики кожного етапу та періоду, з’ясовано, зосібна, теоретичні досягнення, визначено науково-освітні центри й наукові школи. Окремо схарактеризовано й напрями, концепції та теорії зарубіжної географії, визначено їхній уплив на становлення суспільної географії в Україні. У контексті аналізу тенденцій та концепцій розвитку зарубіжної суспільної географії в кін. ХІХ – на поч. ХХІ ст. показано їхній вплив на формування проблематики вітчизняних суспільно-географічних досліджень. Уперше визначено ступінь професіоналізації суспільно-географічної науки в Україні, що засвідчує об’єктивність пропонованої періодизації.

Семіотика ландшафту та його візуальний/текстуальний аналіз у англо-американській культурній географії

Роман Лозинський — 2020-06-02

У статті розглянуто розуміння ландшафту з позиції семіотики та критичної соціальної теорії у англо-американській культурній географії та метод візуального/текстуального аналізу ландшафту. Проаналізовано історію зміни підходів до розуміння і дослідження ландшафтів в англо-американській культурній географії з початку ХХ ст. до наших днів, а також розуміння ландшафту у Європейській ландшафтній конвенції. Виявлено, що вживання поняття ландшафт у суспільній географії перш за все має на увазі підкреслення візуального аспекту оточення людини. Було встановлено, що з позиції семіотики ландшафти, крім матеріального (фізичного) виміру, несуть смислове навантаження, передають значення, є системою знаків і можуть читатися як текст.

Представлено аксіоми читання ландшафту американських географів П. Льюїса і Д. Мітчела та положення структуралістської семіотики. Дані теоретико-метологічні підходи застосовуються для дослідження архітектурних стилів адміністративних, житлових садибних та комерційних будинків, пам’ятників та реклами у громадському просторі, топонімів та інших способів символічного маркування простору, а також зображення ландшафтів у медіа (фільмах, новинах, рекламах, картинах, літературі). У статті також розглянуто розуміння ландшафту з позиції критичної соціальної теорії, згідно якої вони беруть участь у конструюванні, підтримці, легітимізації та протистоянні соціальних структур (систем відносин), наприклад національних, політичних, економічних, класових чи гендерних.

Розглянуті у статті підходи дослідження ландшафту є центральними для аналізу візуальних змін середовища життя людей у міській та сільській місцевості, зокрема процесу «декомунізації» в Україні, залучення ландшафту у капіталістичні відносини та практики споживання, у їх комодифікацію та комерціалізацію. Було з’ясовано, що візуальний/текстуальний аналіз ландшафтів також дає змогу виявити цінності та ідентичності людей, виражені у архітектурних стилях нових садибних будинків. Застосування розглянутих підходів є важливим для вдосконалення містопланувальних та архітектурних регулювань з метою створення соціально справедливого середовища з враховуванням історичного, соціального та культурного контексту та потреб різних жителів.

Особливості використання геоінформаційних систем у підготовці майбутніх фахівців географії в закладах вищої освіти

Olena Korol — 2020-06-02

У статті проаналізовано особливості використання геоінформаційних систем в освітньому процесі в закладах вищої освіти та обґрунтовано необхідність їх вивчення у підготовці бакалавра географії (спеціальність 106 Географія). Встановлено зв’язок геоінформаційних систем з іншими навчальними дисциплінами. Описано теми догеоінформаційних дисциплін, опанування якими допоможе студентам безперешкодно оволодіти ГІС-технологію. Проаналізовано ринок сучасних ГІС-пакетів.

Наведена класифікація програмних продуктів (ГІС-пакет ArcGIS, MapInfo Professional, «Панорама 11» («Карта 2011»), «Digitals», GeoDraw (Geograf), AutoCad Map 3D, SAGA GIS, GRASS GIS, ILWIS, MapWindow GIS) із зазначенням функціоналу та інструментарію ГІС-пакетів. Також представлені можливості відкритих програм, що можуть бути використані в освітньому процесі (PhotoFiltre (побудова карт), XnView (перегляд), Picasa (додавання геотегів, за допомогою яких можна вказати місцевість зйомки будь-кого фото, використовуючи Google Earth і Google maps), Quantum GIS (може бути використана в якості основної платформи для навчання студентів як використовувати ГІС і як створювати найякісніші карти), мережеві сервіси Google Earth (електронний глобус), ArcGIS Online (використовується для управління і обміну картами і географічною інформацією), Golden SoftWare (Surfer) (універсальне картографічне ПО, що працює під управлінням ОС Microsoft Windows та використовується для швидкого і акуратного викреслення поверхонь карт і конвертації наданих даних у контурні, рельєфні або поштові карти, трьохвимірні поверхні, 3D-каркаси або векторну графіку)).

Розглянуто основні моделі представлення даних, завдяки яким може реалізуватися робота ГІС. Зазначено основні переваги і недоліки застосування цих моделей. Визначено основні компетенції, які повинні набути майбутні географи під час вивчення навчальної дисципліни «Геоінформаційні системи та бази даних», що дасть підстави для формування достатнього рівня конкурентоспроможного фахівця географії.

Просторові особливості поширення соціальних інтернет-мереж у Рівненській області

Serhii Puhach — 2020-06-02

Соціальні інтернет-мережі є феноменом сьогодення у сфері людських відносин. В українських дослідників, на відміну від західної науки, питання просторового поширення соціальних мереж не викликає значного інтересу, через ряд об’єктивних та суб’єктивних причин. Головне завдання дослідження – проаналізувати просторовий розподіл кількості користувачів та рівень проникнення соціальних Інтернет-мереж Facebook та Instagram у розрізі адміністративних районів та міст обласного підпорядкування Рівненської області.

Facebook є найпопулярнішою соціальною Інтернет-мережею у Рівненській області. Прослідковується тенденція до концентрації акаунтів у великих містах: Рівне, Дубно, Вараш. На міста обласного підпорядкування припадає понад 70 % користувачів області, в обласному центрі м. Рівне зосереджено 58,4 % акаунтів. Підтверджується теорія просторової дифузії нововведень Т. Хегерстранда – найбільші міста області є регіональними центрами інновацій. Серед районів вирізняються густозаселені Сарненський, Березнівський, Костопільський райони. Найменше користуються Facebook у Дубенському, Рівненському, Острозькому, Зарічненському, Демидівському, Гощанському районах.

Рівень проникнення соціальної мережі Facebook в області становить 32,7 % (в Україні – 31,0 %). Найвищий він у містах обласного підпорядкування. Особливо вирізняються міста Рівне та Дубно. Високі показники рівня проникнення досягаються внаслідок високого розвитку технічної інфраструктури, за рахунок акаунтів фірм та магазинів, а також мешканців прилеглих сіл. Порівняно низький показник проникнення у м. Вараш – другого за чисельністю населення міста Рівненської області, можна пояснити слабшими зв’язками із навколишньою територією. У адміністративних районах рівень проникнення значно нижчий. Відносно висока частка користувачів прослідковується у Радивилівському, Березнівському, Костопільському районах. Для них характерний високий рівень соціально-економічного розвитку та зручне суспільно-географічне положення. Найнижчий рівень проникнення соціальної інтернет-мережі у Демидівському, Зарічненському, Гощанському районах. Це мало розвинені, депресивні території у межах області.

Другою за популярністю соціальною мережею у Рівненській області є Instagram (рівень проникнення 26,3 %). За рівнем розвитку вона поступається Facebook, а її основними користувачами є переважно особи молодших вікових груп. У просторовому розподілі користувачів Instagram можна простежити ті ж тенденції, що й для мережі Facebook.

Загалом поширення соціальних мереж Facebook та Instagram у Рівненській області відповідає ієрархічній моделі просторової дифузії. Прослідковується тенденція до концентрації користувачів у великих містах.

Релігійна складова етнокультурного розвитку поліетнічного регіону Чернівецької області

Ivan Kostashchuk — 2020-06-02

У даній статті автором розглядаються територіальні відміни у формуванні релігійної складової етнокультурного розвитку регіону Чернівецької області, який вирізняється своєю етноконтактністю, поліетнічністю та транскордонністю. На його території проживають представники більше 130 етнічних груп, а українці, румуни та молдовани межують між собою щільно заселеними територіями. Також унікальним є те, що тут представлені два історико-географічні краї українців – Північна Буковина та Північна Бессарабія, а також частини румунського історико-географічного краю – Дорогойщини. На території Північної Буковини, а саме у гірських її частинах, населення відноситься до етнографічної групи – гуцулів, які сформували та зберегли свою етнічну культуру.

Роки незалежності України ознаменувалися складними трансформаційними процесами, які відбувалися в багатьох сферах життєдіяльності суспільства: зміни у державних інституціях, політичному устрою, у питаннях власності, етнокультурного розвитку регіонів тощо. Моральні принципи та пріоритети як суспільства в цілому, так і окремої людини суттєво стали відрізнятися від цінностей попереднього покоління. Відбулися корінні зміни і в релігійній сфері, як невід’ємній частині життєдіяльності будь-якого суспільства, одного з вагомих соціальних інститутів українського народу. Змінилися деякою мірою функції та суспільна значущість релігії. Так, С. Здіорук визначає суспільну значущість релігії «…не лише її духовним чи метакультурним впливом, а й активною політичною, соціальною та економічною діяльністю як у процесі етногенезу, так і створення та розвитку держави». Це звичайно вказує на важливість врахування релігійного фактору у процесі формування розвитку регіонів, в тому числі і етнокультурного, який є основою для розвитку туризму, художніх промислів, культури та інших галузей економіки.

У статті поглиблюються теоретико-методологічні принципи суспільно-географічного дослідження етнокультурного розвитку, проведено аналіз його релігійної складової, простежено вплив формування території та інших історичних чинників на процес становлення релігійного простору, його матеріальної та духовної складової.

Оптимізація мережі закладів загальної середньої освіти в умовах децентралізації: географічний аспект

Jurii Bilous — 2020-06-02

В статті розглянуто сучасний стан формування мережі опорних закладів загальної середньої освіти (ЗЗСО) Чернівецької області, а також визначено основні чинники, які необхідно враховувати при формуванні освітнього округу та створенні опорного закладу, а також запропоновано перспективну мережу опорних ЗЗСО Кіцманського району Чернівецької області.

Сьогодні освітня галузь України знаходиться на етапі реформування. Одними з елементів здійснення реформи освіти є створення освітніх округів та опорних навчальних закладів. При плануванні опорного закладу, ми пропонуємо враховувати наступні чинники: ступінь закладів освіти, особливості їх географічного розташування, кількість учнів, що потребуватимуть підвезення, площа учнівських приміщень, матеріально-технічна база, укомплектування бібліотечного фонду, кваліфікацію педагогічних працівників та якість знань випускників. Найважливішими ж чинниками, на нашу думку, є: особливості розташування закладу (адже даний показник впливає на час та відстань підвезення учнів), матеріально-технічна база (сприяє кращому засвоєнню знань) та якість знань випускників ЗЗСО (саме знання є показником якості надання освітніх послуг).

На даний час в Чернівецькій області вже створено 14 опорних навчальних закладів та 22 філії, в яких навчається 7354 учні. Для визначення шляхів оптимізації мережі ЗЗСО, нами було обрано Кіцманський район Чернівецької області, адже він є оптимальним для області та й України загалом, за демографічними особливостями, розмірами району, особливостями транспортної мережі, кількістю ЗЗСО та учнів, що в них навчаються, а також відсутню шкіл з мовами навчання національних меншин, які потребують врахування певних особливостей при створенні опорних закладів. В Кіцманському районі ми пропонуємо створити 12 освітніх округів, 11 опорних закладів та 26 філій, а також залишити 2 ЗЗСО без змін.

Типізація сільських ландшафтів приміської зони м. Одеси

Валентина Олійник — 2020-06-02

Елементи позаміського природного ландшафту мають велике значення для жителів міста та приміської зони з точки зору їх функціональності, санітарно-гігієнічних, естетичних та природоохоронних критеріїв. З врахуванням величезного впливу міста на соціально-економічний розвиток приміської зони відбуваються грандіозні зміни в природному середовищі передмістя, сільських ландшафтах, які виконують різноманітні функції, що визначає необхідність їх вивчення, обліку, оцінки, охорони та перетворення. В статті проаналізовані підходи до вивчення типів сільських ландшафтів, критеріїв їх типізації, враховуючи економічні (сільськогосподарські), соціальні (щільність населення, маятникова міграція) та екологічні (родючість, деградованість грунтів, техногенне навантаження) показники. В результаті дослідження визначені типи сільських ландшафтів передмістя Одеси: порушені, запущені (деградовані); сільськогосподарські; цінні (рекреаційні). Основними причинами зміни ландшафтів в передмісті слід назвати: надмірно невиправдане використання природних ресурсів: грунтів, водойм, лісових масивів; забруднення грунтів і водойм; вивіз сміття та відходів з міст на неорганізовані сміттєзвалища; недодержання правил сівозмін; безграмотне застосування мінеральних добрив і пестицидів; надзвичайно велике антропогенне навантаження на окремі території.

Наведене дослідження може слугувати відправною точкою для формування типології, планування розвитком приміських територій, в тому числі і розвитку туризму в їх межах. Вважаємо доцільним не лише виділення типів сільських ландшафтів передмістя, а й проведення відповідного зонування території, з урахуванням її функцій та типів ландшафтів для раціонального ведення господарства, збереження й відновлення природних ресурсів (земельних, водних, лісових), ефективного використання земель з урахуванням геоекологічної ситуації.

Оцінка соціально-економічних показників адміністративних районів Закарпатської області в контексті розбудови рекреаційно-туристичної інфраструктури

Роман Славік — 2020-06-02

У статті проаналізовано привабливість рекреаційних територій Закарпатської області щодо розвитку рекреаційно-туристичної інфраструктури, виходячи з аналізу соціально-економічних показників з використанням методології нечіткої логіки. Зазначено, що Закарпатська область є важливим туристичним регіоном як Західної України, так і Центральної Європи в цілому. Здійснено систематизацію рекреаційних зон Закарпаття за перспективністю розбудови рекреаційно-туристичної інфраструктури. Виявлено вплив таких показників на перспективи розбудови рекреаційно-туристичної інфраструктури, як відвідуваність рекреаційних територій туристами, обсяг наданих рекреаційно-туристичних послуг, щільність автомобільних доріг, кількість осіб, не зайнятих трудовою діяльністю, середня місячна зарплата штатних працівників. Окреслено сильні та слабкі сторони кожного адміністративного району області щодо розбудови рекреаційно-туристичної інфраструктури.

Здійснено ранжування адміністративних районів в цілому. Встановлено, що найбільш перспективними рекреаційними територіями для розвитку рекреаційно-туристичної інфраструктури є Мукачівська, Берегівська та Свалявська. Зазначені території, окрім сприятливих соціально-економічних факторів, володіють також унікальними рекреаційно-туристичними ресурсами: мінеральні та термальні води різних типів, замки, палаци, архітектурні ансамблі центрів міст. Значними темпами розвиваються Хустська, Рахівська і Міжгірська рекреаційні території. Натомість, в Ужгородській cпостерігається явище надмірної пропозиції рекреаційно-туристичних послуг. Виділено проблемні питання розвитку рекреаційної сфери Закарпатської області, зокрема незадовільний стан автодорожньої інфраструктури, а також нерівномірність соціально-економічного розвитку області в цілому. Пріоритетними завданнями подальшого інфраструктурного розвитку Закарпатської області окреслено вирівнювання соціально-економічного становища адміністративних районів області, а також вивчення проблеми граничного навантаження на природні та антропогенні комплекси області задля досягнення збалансованого розвитку територій.

Перші вчителі у становленні Мирона Кордуби як географа

Валерій Руденко — 2020-06-02

Мета публікації – на основі вивчення маловідомих архівних та літературних джерел розкрити роль перших вчителів-наставників професора Мирона Кордуби (1876 – 1947 рр.) у його становленні як географа-науковця, педагога-новатора. Досліджений внесок його перших тринадцятьох учителів, що впродовж 1885 – 1905 років своєю науково-педагогічною діяльністю сприяли формуванню географічних поглядів та світогляду Мирона Кордуби. Встановлено, що переважна більшість його наставників були класичними географами за фахом після закінчення провідних європейських університетів. Відзначені науковий та педагогічний рівні учителів Мирона Кордуби, різносторонність та різноплановість їх географічних підходів та отриманих результатів досліджень.