Тактичний урбанізм в умовах війни (кейси: Київ, Львів, Харків)

Анотація

Повномасштабна війна в Україні спричинила радикальні трансформації міських систем, поставивши під сумнів ефективність традиційних моделей стратегічного та просторового планування й актуалізувавши потребу в адаптивних, швидких та малоресурсних формах реагування на кризові виклики. У цих умовах тактичний урбанізм із інструменту локальних естетичних і демонстраційних інтервенцій трансформується у важливий механізм кризового менеджменту, забезпечення безпеки, підтримки соціальної інфраструктури та формування міської резильєнтності. Водночас у науковому дискурсі відсутня цілісна концептуалізація тактичного урбанізму як інструменту функціонування міста в умовах війни, що зумовлює наукову проблему даного дослідження.

Метою статті є наукове обґрунтування трансформації тактичного урбанізму в умовах війни як інструменту кризової адаптації та резильєнтності міського простору на прикладі українських міст. Методологічну основу дослідження становлять якісний кейс-аналіз, порівняльний підхід, структурно-функціональний аналіз та концептуальне узагальнення емпіричних матеріалів. Емпіричну базу формують кейси Києва, Харкова та Львова як міст із різними соціально-просторовими моделями, рівнем інституційної стійкості та типами громадянської мобілізації.

У результаті дослідження виявлено принципову зміну функціональної логіки тактичного урбанізму: від довоєнної критично-демонстраційної та естетичної парадигми — до воєнної продуктивної, безпекової та соціально-інфраструктурної. Тактичний урбанізм у воєнних умовах набуває ознак інструменту виживання міських систем, проявляючись у створенні укриттів, безпечних хабів, волонтерських просторів, тимчасових центрів підтримки спільнот і кризових інфраструктур. Порівняльний аналіз кейсів Києва, Харкова та Львова дозволив виокремити типологію воєнних моделей тактичного урбанізму та їхню роль у формуванні соціальної, інституційної й просторової резильєнтності міста.

Наукова новизна дослідження полягає у концептуалізації тактичного урбанізму як елементу системи міської резильєнтності в умовах війни, формуванні типології його воєнних трансформацій та розробці узагальненої моделі воєнного тактичного урбанізму як інструменту кризового управління міським простором. Практична значущість результатів полягає у можливості їх використання в процесах післявоєнного відновлення, формуванні політик міської безпеки, інтегрованого просторового планування та розробці стратегій відбудови українських міст з урахуванням принципів адаптивності, швидкої реалізації та участі громадянського суспільства.