Методи та підходи до визначення меж агломерацій (на прикладі Харківської області)

Анотація

Зміна суспільних відносин в Україні, її перехід до постіндустріального суспільства, структурні зрушення у регіональному розвитку призводять в сучасних умовах до змін у територіальній організації суспільства, що безпосередньо впливає на тенденції регіонального розвитку. Найвищою формою територіальної організації суспільства є агломераційні утворення – міські агломерації, визначення меж яких є важливим етапом у процесі дослідження агломераційних утворень та управлінні регіональним розвитком. Адже необхідно чітко усвідомлювати особливості території, на яку повинен поширюватись управлінський вплив, та кількість міськрад, діяльність яких необхідно узгоджувати при реалізації регіональної політики, спрямованої на комплексний розвиток певної територіальної одиниці. Метою роботи є аналіз існуючих методів, підходів та методик для визначення меж агломерацій, розробка алгоритму встановлення її меж та його апробація на матеріалах Харківської області.

Представлено основні теоретичні та методичні вихідні положення делімітації меж агломерацій, визначено підходи, методи та методики, їхні кількісні та якісні критерії, показники тощо. Обґрунтовано авторський алгоритм встановлення меж агломерації, зазначено вихідні положення, ключові показники, коефіцієнти та індекси. Запропонований алгоритм апробовано на матеріалах Харківської області. Встановлено, що Харківська агломерація є моноцентричною та достатньо добре сформованою. Коефіцієнт розвиненості Харківської міської агломерації складає 30,7, коефіцієнт агломеративності – 0,13, індекс агломеративності – 0,25, що підтверджує високий рівень розвитку даної агломерації та значну поляризуючу дію міста Харків. Застосовані показники концентрації та густоти розселення населення, транспортної доступності, дозволили встановити, що Харківська агломерація має потужний організаційний центр розвитку – місто Харків, поляризуюча дія якого у більшій мірі проявляється в двох районах – Харківському та Дергачівському, які і формують центральну зону агломерації. Радіально-променевими зв’язками центр агломерації сполучається і з віддаленими центрами периферійних районів транспортним та іншими видами зв’язків, що і формує зовнішню зону у складі Богодухівського, Валківського, Вовчанського, Зміївського, Золочівського, Нововодолазького, Печенізького та Чугуївського районыв. На основі проведеного дослідження, виходячи із принципу суперпозиції, представлено авторське бачення делімітації меж Харківської агломерації у 2019 р. Зона впливу організаційних функцій центру розповсюджується на радіус 70 км, але існують значні територіальні диспропорції розвитку центра та периферії агломерації.

Місто Харків перетягує на себе більшість функцій: управлінську, економічну, соціальну, інфраструктурну та рекреаційну, що певною мірою стримує розвиток малих міст, що входять до агломерації. Зазначені сильні сторони Харківської агломерації, а також виокремлені пріоритетні напрями розвитку. З огляду на те, що Харківська агломерація є моноцентричною, і в її межах, як і в області, прослідковується різка нерівномірність розвитку центра та периферії, ефективне управління та вирішення питань гіпертрофованого розвитку міста, планування території та інфраструктурного розвитку дозволить знівелювати дану ситуацію та сприяти переходу області до поліцентричної моделі просторової організації, відповідно й зменшення територіальних диспропорцій рівня та якості життя населення Харківського регіону.