БАГАТОРІВНЕВЕ УПРАВЛІННЯ: ЗАГАЛЬНА ТЕОРІЯ І ШЛЯХИ РЕАЛІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ В КОНТЕКСТІ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ

Анотація

Вступ. Багаторівневе управління (multi-level governance, MLG) – міжгалузевий об’єкт дослідження, втім, незважаючи на тривалий період наукового осмислення, він усе ще залишається малодослідженим у вітчизняному науковому дискурсі. Зокрема, не вистачає системних досліджень використання інтегрованого підходу щодо багаторівневого управління в контексті формування і реалізації державної загальнодержавної та регіональної політики, а також переведення доктрини багаторівневого управління з політологічної чи управлінської в суто юридичну площину. Тож метою даної статті є узагальнення концептуальних засад багато-рівневого управління, а також визначення сучасного стану і перспектив подальшого розвитку його нормативно-правової основи в Україні.

Короткий зміст основних результатів дослідження. Концепція MLG випливає з визнання того, що багато політичних питань не можуть бути ефективно керовані одним тільки урядом або організацією самостій-но, а також з необхідності вирішувати проблеми управління часто складним колом державних справ відповідно до кооперативної моделі. Це стало особливо очевидним у контексті зростаючої глобалізації та взаємодії всередині та між національними системами та суб’єктами, а також у зв’язку з кризами та надзвичайними ситуаціями. Згідно з теорією MLG, роль національної держави в сучасних умовах істотно змінюється. Одним із наслідків таких змін можна вважати зростання партнерств та ширших механізмів управління в більш загальному сенсі. Відбувається просторова та функціональна реконфігурація державних можливостей на кількох рівнях. Держави більше не є монополізуючими або навіть обов’язково центральними суб’єктами політики. Натомість, влада уряду все більше формується та розподіляється між суб’єктами, що діють на кількох рівнях. Державно-владні повноваження перерозподіляються вгору ‒ на наднаціональний рівень, вниз ‒ до регіонів та муніципалітетів, а також горизонтально ‒ до транслокальних та регіональних зв’язків. Функціональні та адміністративні повноваження щодо прийняття рішень розподіляються між низкою державних, квазідержавних та недержавних агентів, що діють на багатосоціально-просторових рівнях, з щільними міжінституційними зв’язками та самоврядними політичними механізмами. Розвитку МLG (навіть за наявності апробованих і досить показових практик) суттєво заважають перепони, пов’язані з проблемами інституційно-правового характеру. Зокрема, через відсутність політичної волі, полі-тичне протистояння і принципове несприйняття децентралізації окремими політичними силами реформа досі не отримала свого логічного завершення і повної реалізації. Регіональне самоврядування існує лише номінально, не маючи власних виконавчих органів і відповідної ресурсної бази, а об’єднання територіальних громад у поєднанні з укрупненням районів призвело до істотного віддалення центрів прийняття владних рішень від місць проживання громадян, особливо на периферії.

Висновки. З моменту своєї появи (наприкінці ХХ століття) і дотепер концепція багаторівневого управління має здебільшого політологічний за своєю природою характер. На сьогодні важливим завданням є «юридизація» даної доктрини ‒ наповнення її юридичним змістом і переведення у площину правових відносин і правового регулювання. Термін «багаторівневе управління» має отримати безпосереднє закріплення у чинному законодавстві, що стосується статусу органів публічної влади чи секторів публічного управління, а згодом ‒ у межах конституційної реформи ‒ закріплення й на рівні Основного Закону України.Процедури громадського обговорення, публічних консультацій та інших інструментів демократії участі мають отримати відображення в документах, що регулюють порядок роботи тих чи інших органів публічної влади, передусім у регламентах. Багаторівневе управління у вертикальному аспекті означає продовження політики децентралізації та змі-цнення місцевого самоврядування. Для України це означає продовження реформи щодо децентралізації, розпо-чатої в 2014 р., та виведення її на конституційний рівень. Багаторівневе управління в горизонтальному аспекті вимагає законодавчого закріплення інструментів демократії участі, оскільки саме інструменти партисипаторної демократії дозволяють диверсифікувати публічну владу, донести її до максимально широкого кола громадян. Першим кроком на цьому шляху можна вважати доповнення чинного Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» статтею 61, яка передбачає роз-горнутий перелік локальних форм політичної активності громадян. Водночас відповідні норми щодо участі в багаторівневому управлінні, зокрема про право на ініціювання та участь в обговоренні владних рішень, мають бути включені в закони, що визначають статус інституцій громадянського суспільства («Про громадські об’єднання» , «Про молодіжні й дитячі громадські організації», «Про творчі спілки», «Про благодійництво і благодійні організації», «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та інші).