ДЕФІНІЦІЯ РОЗСУДУ ПРАВОЗАСТОСОВНОГО ПРОЦЕСУ

Анотація

Вступ. Проблема наявності розсуду в ході правозастосування є не поодиноким випадком правової дійсності. Право на створення шляхом прийняття нових, внесення змін до існуючих або скасування чинних норм права має лише орган законодавчої влади у країні. Але через не досконалість законодавства або наявні специфічної конструкції суб’єкту правозастосування надається можливість втілення правової норми виходячи із власного переконання. Що не відповідає в повній мірі принципу правової визначеності, тобто норма права повинна мати конкретний правовий припис, реалізація якого здійснюються у відповідності до її суті визначеної законодавцем. Тому постає питання встановлення сутності та особливостей розсуду у правозастосовному процесі.

Короткий зміст основних результатів дослідження. У дослідженні основні частини наукового питання. Було визначено поняття правозастосування, наголошено на його особливостях, як засобу втілення правових норм, розглянуто основні складові правозастосовного порядку. Також розглянуто питання випадків, що зумовлюють виникнення правозастосовного розсуду, а саме: дискреційні повноваження, оціночні поняття, прогалини у праві. Надано онтологію кожному із них та здійснено аналіз особливостей кожної правової конструкції, явища. Встановивши основні елементи наукового питання, було здійснено комплексний аналіз їх зв’язку із розсудом. Визначено сутність та вплив розсуду на процес втілення права. Зауважено на ризиках існування розсуду, як елементу правового регулювання, виникнення якого прямо чи опосередковано дозволяється законодавцем та передбачено як необхідна компонента правозастосування.

Висновки. Проаналізувавши всі компоненти наукового питання, було зроблено висновки щодо місця розсуду у правозастосовному процесі та запропоновано шляхи подолання визначеної наукової проблеми. Наголошуючи на ризиках, які зумовлюються існуванням розсуду у правозастосуванні, а саме: застосування правових норм не у відповідності до того змісту, який вкладено у норму права законодавцем; втілення власного інтересу у ході реалізацій правової догми; неоднобічне правозастосування, виникає необхідність у подоланні відповідних негативних обставин. Шляхами подолання визначених умов, які дозволяють втілювати власну волю правозастосовувача є: визначення підстав для прийняття відповідного владного рішення чи вчинення владного діяння; встановлення змістовної різноманітності оціночного поняття, що може мати місце у ході реалізації правової норми враховуючи багатогранність обставин, що можуть виникнути у правовідносинах; врегулювати відносини, що прямо не підпадають під дію закону.